Верхоляк Дмитро Кузьмич

Дмитро Кузьмич Верхоляк (псевдо: «Дуб»; 1928, с. Маркова, нині Богородчанський район, Івано-Франківська область — 8 січня 2016,[1] там само) — радянський дисидент[2], фельдшер УПА та співробітник Служби безпеки ОУН[3]. Воював з 1947 до 1955. В 1956 засуджений за «зраду Батьківщині» до розстрілу, проте вирок змінили на 25 років таборів. У 1970-х роках в ув'язненні брав участь у боротьбі в'язнів за свої права. Звільнений у 1980 році.

Дмитро Кузьмич Верхоляк
Загальна інформація
Народження 1928(1928)
с. Маркова, нині Богородчанський район, Івано-Франківська область
Смерть 8 січня 2016(2016-01-08)
там же
Псевдо «Дуб»
Військова служба
Роки служби 1947—1955
Приналежність  Українська держава (1941)
Вид ЗС  УПА
Нагороди та відзнаки
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Життєпис

Народився 1928 року в с. Маркова (нині Богородчанський район, Івано-Франківська область, Україна) у сім'ї Кузьми та Насті Верхоляків. З дитинства виділявся силою серед однолітків.

Після семи класів школи почав працювати на Тернопільщині. Після повернення додому у 1947 році та нетривалої роботи у рідному селі приєднався до повстанців. Батько благословив його словами «Сину, ти сам вибрав цю дорогу, то йди нею до кінця, не петляючи, як заєць».

Присягу складав двічі — як повстанець і як член ОУН. До Організації Українських Націоналістів його прийняв полковник «Грім». Прізвисько «Дуб» отримав не тільки завдяки своїй кремезній постаті, але й на згадку про іншого повстанця, що загинув у бою.

Був поранений, під керівництвом свого лікаря опанував основи медичної допомоги та сам почав допомагати пораненим. За іншими даними був студентом-медиком. У підпіллі провів вісім років. З 1951 на 1952 зимували разом із Михайлом Зеленчуком, який в 1991—2012 очолював Всеукраїнське братство ОУН-УПА.

Коли НКВС знищило 17 травня 1954 криївку колишнього командира ВО-4 «Говерла» «Грома» на схилі гори Березовачка, поблизу села Зелена Надвірнянського району а полковник із дружиною Ольгою застрелилися, Верхоляк перейшов у глибоке підпілля.

У липні 1955-го, після зради Степана Іванківа («Остап»), був пійманий співробітниками НКВС. Під час допитів пропонували перейти на службу до НКВС у чині капітана.

14-16 лютого 1956 року у Станіславі пройшов відкритий суд над учасниками збройного підпілля ОУН, на якому Лука Гринішак («Довбуш») був засуджений до вищої міри покарання; Михайлу Зеленчуку («Деркач»), Ярославу Обрубанському («Ярковий») і Дмитру Верхоляку («Дуб») вища міра покарання була замінена на 25 років ВТТ. П'ятеро інших підсудних — Степан Іванків («Остап»), М. Венгрин («Байда»), дружина Гринішака Ганна Попович («Ружа»), дружина Д.Верхоляка Катерина Яцків (Яско) та І.Дзепчук — були засуджені до різних термінів ув'язнення.[4]. Пропонували за заяву про те, що був силоміць затягнутий у банду, відпустити, однак відмовився, за що отримав ще 15 років. Перебував у таборі Перм-35[5].

Після проголошення незалежності України активний у громадському житті. Проживав у рідному селі, очолював Богородчанську районну організацію Братства УПА.

Похований з військовими почестями у рідному селі 10 січня 2016.

Сім'я

Мав дружину Катерину Іванівну Яско (Яцків). Була засуджена того ж дня тим же судом до 10 років позбавлення волі. У 1959, після 3,5 років ув'язнення її було звільнено. До 1969 допускались особисті побачення з чоловіком, після — тільки загальні.[6]

Нагороди

Указом Президента України нагороджено орденом Ярослава Мудрого V-ступеня[7].

Див. також

Примітки
  1. В'ятрович, Володимир. Особиста сторінка у Фейсбук.
  2. Диссидентская активность 1950-1980-х гг. Персоналии
  3. Служба безпеки ОУН. «Зачинені двері» 2
  4. У мене сьогодні багато справи: потрібно пам'ять до кінця вбити (с) ААА(рос.)
  5. Закордонному Представництві Української Гельсінської групи ВІСНИК РЕПРЕСІЙ В УКРАЇНІ Випуск 4 Квітень 1980 року
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 8 серпня 2012.
  7. Указ Президента України № 958 від 10 жовтня 2007

Джерела
  • Прітченко О. «Майже не говорив. Перед смертю попросив води» // Газета по-українськи. — № 6 (1862) (19 січ.). — 2016. — С. 20.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.