Винників Наталя Сидорівна

Навчалася в гімназії ім. Кокорудзів товариства «Рідна Школа» (в радянський період це — школа № 5). Очолювала шкільну організацію ОУН, мала псевдо «Ада».

Після закінчення гімназії заарештована 6 вересня 1940 р. радянськими «визволителями». НКВС користувалося архівами польської поліції, звідки черпало інформацію про українських патріотів, неблагонадійних для польської влади, і зразу ж визнавало їх і своїми ворогами. У результаті органи НКВС у 1940 р. провели у Львові тотальні арешти української інтелігенції, переважно студентів львівських навчальних закладів, та ініціювали показовий політичний процес, що дістав назву «Процесу 59-ти» за кількістю підсудних. Слідство тривало понад чотири місяці.

Цей великий політичний процес відбувся 15-18 січня 1941 р. у Львові в приміщенні обласного управління НКВС (тогочасна вул. Пелчинська, зараз — вул. Вітовського). Тоді перед радянським судом постали 59 молодих українців, віком від 16 до 30 років. Їх обвинувачували в приналежності до Організації Українських Націоналістів та в антирадянській діяльності. Радянські ідеологи сподівалися зламати, покарати одних і налякати всіх інших, хто мріяв про самостійну Україну. Натомість дістали яскраве свідчення високого, незламного українського патріотичного духу.

Всі учасники «Процесу 59-ти» сміливо й стійко заявляли про права українців на своїй землі. Матеріали кримінальної справи «Процесу 59-ти» із 19 томів сьогодні зберігаються в управлінні СБУ у Львівській області. В офіційних документах читаємо:

Більшість засуджених як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли у суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами радянської влади і у майбутньому, якщо буде така можливість, за будь-яких умов будуть вести боротьбу проти радянської влади…

У результаті процесу до смертної кари засуджено 42 осіб, серед них — 11 дівчат (Ганна Боднар, Олена Волошин, Марта Грицай, Ірина Зубач, Володимира Ковалюк, Дарія Коверко, Любов Комар, Людвига Малащук, Ірина Пик і Олена Столяр, яка замордована іншим окупантом, гине в берлінській тюрмі). Серед засуджених до розстрілу дівчат була і Наталя Винників.

Сторінка протоколу з допитів Наталі збереглася в архіві. Там, де мав стояти підпис, дівчина записує Декалог українського націоналіста і додає:

На підставі Заповідей, я, провідник ОУН в школі № 5, моє псевдо — «Ада», не хочу розказувати слідству правди, не бажаю називати учасників організації, якими я керувала, не бажаю розказувати слідству про свою роботу в Організації Українських Націоналістів. Бажаю бути надалі вірною своїй організації, слідству я нічого більше не скажу, бо я хочу, щоби була Самостійна Україна. Остаюсь на позиціях оунівської влади. Наталя Винників. Львів, 10.ХІ.1940 р.

Її також засудили до розстрілу. Згодом Рішенням Колегії Верховного суду СРСР від 15 березня 1941 р. покарання було пом'якшене. Наталі Винників смертну кару замінили на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. Із Бригідок частину засуджених перевезли до бердичівської в'язниці.

З наближенням фронту у липні 1941 р., коли німці бомбардували місто, Наталя разом з групою в'язнів вибралася на волю. Енкаведисти, відступаючи, підпалили тюрму і закидали її гранатами. Небагатьом вдалося врятуватися. Після визволення Наталя Винників продовжує боротьбу в лавах ОУН, тепер уже проти німецьких окупантів. Із похідними групами ОУН українську патріотку направили на Східну Україну. Завдання похідних груп — організовувати населення східних регіонів на боротьбу з німцями, за самостійну Україну. 9 лютого 1942 р. у Києві гестапо заарештувало Наталю Винників. Разом з іншими патріотами її розстріляли у Бабиному Яру.[1]