Виправдання

Виправдання — юридична категорія, правовий інститут, основне завдання якого полягає у поновленні порушених прав (в значенні відновлення справедливості та визнання невинуватості особи).

У розумінні «визнання невинуватості», категорія «виправдання» протистоїть категоріям «обвинувачення» та «покарання».

Система покарання, містить в собі ідею поновлення порушеного права тобто реституції, репарації, реабілітації.

Поновлення порушених прав це завдання інституту реабілітації (в значенні виправдання). В наш час у західному суспільстві простежується чітка тенденція до «відновного правосуддя», важливе завдання якого, — це поновлення прав і відшкодування шкоди, спричиненої злочином, а також компенсація особі, що незаконно притягалася до юридичної відповідальності.

Зокрема ЄСПЛ у своїй діяльності застосовує процедури дружнього урегулювання спорів. В ході переговорів між сторонами, останні можуть вирішити конфлікт, досягнувши мирної домовленості. В такому процесі суд відіграє роль медіатора.[1].

Поняття виправдання

В українській «виправдання» мові простежується еволюція слова «виправдання» від слова «правда». Останнє, в свою чергу, походить від слова «правий», «правда», спільний із правосуддям корінь «pravъ» — «той, що має бути», тобто правильний, справедливий, істинний[2].

Великий тлумачний словник української мови дає такі значення «виправдання»:

  • виправдання — вирок суду, в якому стверджується невинуватість підсудного;
  • виправдовувати, виправдати — виносити вирок, в якому стверджується невинуватість підсудного; те саме, що відшкодувати[3].

Тлумачний словник Володимира Даля називає кілька споріднених лексичних форм: 1) дієслова «виправдувати», «виправдати», «виправдатися», «оправляти» — у значенні «визнати правим, безвинним»; «підтвердити на ділі, довести істину, упорядкування, звільнити від покарання»; 2) іменники — назви неістот «виправність», «виправдання» у значеннях тривалої дії і її підсумку. Остання словоформа трактується також як церковні закони й заповіді; 3) іменники — назви істот той що виправдав когось — у персональному (особистому) значенні, що акцентує увагу на свідках, судді та ін. 4) прикметник «виправдувальний»[4].

«Велика радянська енциклопедія» ставить знак рівності між змістом понять «виправдання» і «виправдувальний вирок», винятково розглядаючи їх як визнання підсудного невинним. У радянському праві суд ухвалював виправдувальний вирок у випадках, якщо не встановлено факту злочину, в якому обвинувачено підсудного, якщо у діях підсудного відсутній склад злочину або недостатньо доказів, що підтверджують його винність[5].

Для поняття «виправдання» в англійській мові існує ряд слів: justification, excuse, absolution, acquіt («вибачити»); rehabilitation («реабілітація»);[6], що використовуються в різних процесуальних діях та на позначення судових рішень.

Англійське слово «justification», що позначає виправдання в матеріальному праві («обставини, що звільняють від покарання»), утворилося від «just», «justice» («право», «правосуддя»).

Виправдання у теології

Виправдання в релігії є частиною сотеріологічних учень, і визначається через спокуту, що в свою чергу є частиною поняття Спасіння, як порятунку душі від гріха.

Доктрина «виправдання вірою» вважається продовженням суперечки між батьками церкви щодо свободи волі[7].

Священик Павло Флоренський у книзі «У водограї думок» вважає закономірним, що проблема виправдання людини вінчає проблему виправдання Бога й, окрім того, пов'язує їх як два моменти, що складають релігію. Виправдання людини відбувається, на думку мислителя, у процесах очищення, порятунку, освячення, і шлях до виправдання, за Флоренським, можливий тільки завдяки «Силі Божій»[8].

В англійській мові для «виправдання», як явища теологічного використовують слова: «justification» і «absolution», тобто прощення.

Абсолюція як юридичний феномен — це вирок суду, за яким відповідач у цивільних справах звільняється від позовних вимог, а у кримінальному провадженні — від обвинувачення[9].

Виправдання у філософії

У філософії «виправдання», — моральна та етична категорія. Виправдання займає один змістовий рівень із категоріями вини і відповідальності.

Сучасні дослідження виправдання розкривають його крізь призму відповідальності за вчинки. Зокрема, С. А. Думусчи трактує виправдання як відповідь на обвинувачення у скоєнні «зла»[10].

В. С. Соловйов у своєму творі «Виправдання добра» спробував довести доцільність існування добра, незважаючи на всюдисуще зло. Один тільки шлях Добра, залишаючись собі вірним і, отже, виправдовуючи себе, стає чіткішим і повнішим відповідно до ускладнень життєвого середовища, природного та історичного[11].

Див. також

Посилання
  1. Мальцев Г. В. Месть и возмездие в древнем праве: монографія / Г. В. Мальцев. — М. : Норма: ИНФРА–М, 2012. — 736 с.
  2. Преображенский А. Этимологический словарь русского языка: в 3-х т. / А. Преображенский. — М. : Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1910—1914. — Т. 2: П–С. — 1914. — 552 с.
  3. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови: з дод. і допов. / В. Т. Бусел. — К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.
  4. В. И. Даль. Толковый словарь живого великорусского языка(современное написание слов). — М.: «Цитадель», 1998 г. — С. 2158—2159
  5. Большая Советская Энциклопедия. Друге видання. /под ред. Б. А. Введенский.– М.: «Большая Советская Энциклопедия», 1955. — Т.31. — С. 87.
  6. Webster M. Webster's New Dictionary of Synonyms / M. Webster. — U.S.A. Massachusetts: Springfield, 1984. — 942 p.
  7. Cовременный философский словарь под общ. ред. В. Е. Кемерова. — М.: Издательство «Панпринт», 1998. — С. 801—803
  8. Флоренский. П. А. (Философия. Психология) «Догматизм и догматика». — М.:ООО «Издательство АСТ», 2004. — С.114.
  9. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: [в 86-ти т. / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон ; [под ред. К. К. Арсеньева]. — СПб. : Типо-Літографія И. А. Ефрона, 1890—1907. — Т. 22 : Опека — Оутсайдер. — 1897. — 504 с.
  10. Домусчи С. А. Оправдание как категория нравственной философии: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филос. наук : 09.00.05 / Стефан Александрович Домусчи / Воронеж. гос. ун-т. — Воронеж, 2011. — 23 с.
  11. Владимир Соловьев. Оправдание добра / Отв. ред. О. А. Платонов. — М.: Институт русской цивилизации, Алгоритм, 2012. — С. 74.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.