Витвицький Теодор

Витви́цький Теодо́р (1783 — 27 травня 1861[2], Далешове, тепер Городенківського району Івано-Франківської області) — український культурний і церковний діяч, священик УГКЦ.

о. Теодор Витвицький
Народився 1783(1783)
Помер 27 травня 1861(1861-05-27)
Далешове,  Австрійська імперія, нині Городенківський район, Івано-Франківська область,  Україна
Діяльність священик
Відомий завдяки український культурний і церковний діяч
Знання мов польська[1]
Конфесія греко-католик

Біографія

Закінчив духовну семінарію. Висвячений на одруженого священика 1808 року (в 1852 році став вдівцем). Був парохом у Далешові Городенківського деканату та одночасно в 1849—1851 роках душпастирював у селі Дубки[2].

Видавець церковних проповідей і активний громадський діяч. Щедро жертвував на освітні цілі[3].

Прибічник москвофільства[3].

Польсько-церковнослов'янсько-український словник

У 1849 Теодор Витвицький підготував «Приречный словарь пол[ь]ско-словеньскій и народнорускій, содержащъ въ себЪ вся речені а польская, словенская и народно руская». Рукопис словника (зберігається в ЛНБ ім. В. Стефаника HAH України під сигнатурою НД-276) був готовий зо З'їзду руських вчених у Львові 1848 року[3].

Свого часу словник отримав різко негативну рецензію Якова Головацького та не був опублікований. Навіть на свій час він мав вади у семантичному опрацюванні слів та нерозмежування церковнослов'янського та українського реєстрів[3].

У словнику є елементи язичія, але водночас він багатий матеріалом української народної мови. В ньому 19558 словникових статей, проте вихідний реєстр значно ширший, оскільки при багатьох польських словах наводиться по 2—3 і більше українських та церковнослов'янських відповідників. Докладно подана лексико-семантична система покутсько-буковинських говорів першої половини 19 ст., порівняно широко представлені іншомовні нашарування. За словами Й. Дзендзелівського:

Українська партія словника в усьому основному була взята із живого народного мовлення та мови інтелігенції

Представляючи широкий спектр тем (сільське господарство, адміністративна лексика, торговельна, фінансова, лексика судочинства, церковно-релігійна, побутова, виробнича тощо) словник є найбільшим реєстром української лексики на свій час[3].

Серед штучних слів у дусі язичія в вихідній частині словника зустрічаються слова «книгов'яз» (палітурник), «хліботворець» (пекар), «раноядєніє» (сніданок), «многодождіє» (злива). Водночас мовознавець Уляна Єдлінська вважає, що це слова створені у словотворчій манері Івана Вишенського[3].

Словник опубліковано лише 1997 року в Варшаві під назвою «Словник польсько-церковнослов'янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX ст.». Це видання має 611 сторінок, із яких 394 сторінки займає опрацьований (нефаксимільний) текст словника, а решту — індекс українських та церковнослов'янських слів[3].

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944)… — С. 483.
  3. Уляна Єдлінська. Із найновіших сторінок українсько-польської лексикографії[недоступне посилання з березня 2019] — НТШ, 2000.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.