Водяниця (міфологія)

Слово «водяниця» утворене від слова «водяник», яке в східнослов'янській міфології використовувалося на позначення нечистого, що жив у воді. «Водяниця» — та, яка перебуває у воді[5]. Назва була поширена у тих місцевостях, де ім'я «русалка» було невідоме або маловживане[5].

Шутовка означає власне дружина або донька блазня (шута), а блазнем називають евфемістично біса.

Уявляється в образі оголеної жінки, котра розчісує на березі довгі коси гребенем з хребта щуки. Той гребінь має чарівну силу — водяниця може затопити село, напустивши повну річку води, якщо селяни її чимось прогнівили. Всі водяниці — красуні, навіть коли не були ними прижиттєво, здаються прозорими через надзвичайну блідість.

Житлом їх є гніздо у вирах та улоговинах, з пір'я та соломи, деякі мешкають в розкішних підводних палацах[3].

Водяниці надають перевагу лісовим та млиновим вирам, однак більше полюбляють чорториї біля млинів, де швидка течія каламутить воду та вимиває ями. Під млиновими колесами вони збираються для нічних забав, разом з водяниками. Водяниці шкодять: стрибають на млинові колеса та крутяться на них, псують рибальські сіті, ламають жорна, викрадають прання в жінок, деякі топлять людей за кепкування з річки, в котрій живуть[2].

• Для рибалки знайти гребінь водяниці — заплутаються сітки.
• Обереги від водяниць — полин та одолінь-трава[6].

В північних росіян було вірування у Водяничку та діда Савку, котрий крав її корів, що нагадує міт про боротьбу Велеса з Перуном за худобу[7].

• Українська міфологія: у що вірили наші предки?