Латаття біле

Лата́ття бі́ле (Nymphaea alba, інші назви: жіноче латаття, водяна лілія, водяний лопух, збаночки, листоплуг, ломич, лопатник, русальний квіт, умич білий, купава) — багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих. Окремі екземпляри живуть до 22 років. Єдина рослина, яка мільйони років без будь-яких морфологічних змін існує у флорі України.[1]

Латаття біле
Латаття біле
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Латаття (Nymphaea)
Вид:
Латаття біле (N. alba)
Біноміальна назва
Nymphaea alba
L., 1753

Поширення і екологія

Росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією. При пересиханні водойм плаваюче листя з довгими гнучкими черешками відмирає. Але через деякий час на кореневищі з'являються маленькі листки на міцних прямостоячих черешках[2].

Єдиний в Україні вид цього роду, що росте в дикому стані, в Україні зустрічається порівняно рідко (за винятком Волинського Полісся). Підлягає охороні на території м. Києва[3] та занесений до Зеленої книги[4].

Тропікогенний рід лілей з'явився на земній кулі 70-80 млн років тому у крейдяному періоді. Спочатку лілеї були суходольними рослинами, з прямостоячими стеблами. Оселялись вони на вологих місцях або поблизу водойм. Поволі переселялись на мілководдя, де ростуть понині. При переселенні у воду їх прямостояче стебло перетворилося на лежаче корневище, постійні корені замінилися додатковими. Дуже довгими стали черешки листків та квітоніжки, а квітки залишилися без змін. Збереглась рослина завдяки фізичним властивостям води, яка на дні водойм у найлютіші зими не охолоджується нижче +4 °C.[1]

Біологічні характеристики

Загальний опис

Водяна рослина. Біле латаття росте у водоймах із повільною течією, до дна прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною до 10 см, вкритим бурими лусками. Від нього на поверхню води на довгих черешках піднімаються плаваючі великі цілісні листки овальної форми з серцеподібною основою.

Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у червні — серпні. Плід — ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні — вересні.

Великі красиві квітки сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що також відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки — маточка з оранжевою променистою приймочкою. Квітки на ніч ховаються у воду, але тільки-но зійде сонце, вони спливають на поверхню у вигляді великих овальних бутонів, які через деякий час поволі розкриваються у білосніжні квітки. О 5—6-й годині вечора квітки починають поволі закриватися і опускатися у воду.

Старі кореневища
Плід

Блискучі, глянсуваті листки латаття зверху покриті восковим нальотом і не змочуються водою. Обірвані черешки піднімаються на поверхню і плавають. Якщо занурити лист латаття під воду і з силою подути в кінець черешка, то на поверхні листової пластинки з'явиться велика кількість дрібних блискучих пухирців повітря. Справа в тому, що на поверхні листа до 11 мільйонів дрібних отворів — продихів. Їх можна бачити під мікроскопом на тонкому зрізі верхньої шкірки листа. Через продихи повітря проходить до підводного стебла. У сильну лупу можна бачити пучки голочок на зрізі черешка листа в кутах повітроносних судин. Ці голочки оберігають черешки латаття від поїдання равликами.[2]

Молоде листя, що не досягає поверхні води, — згорнуте в трубку.[2]

Кінчики пелюсток латаття виділяють нектар. Їх відвідують жуки, мухи і бджоли. Комахи переносять пилок з квітки на квітку, запилюючи маточки.[2]

Після запилення квітка в'яне і виростає плід з чорним насінням. Підсмажене насіння латаття можна вживати як каву.[2]

Коли плід згниє, насіння не тоне, а плаває, так як воно в білого латаття оточено білуватою оболонкою, наповненою повітрям, а у жовтого латаття м'якоть утримує насіння на поверхні води. Подує вітерець, і понесеться насіння латаття до іншого берега. Оболонку насіння білого латаття їдять і риби, які сприяють його поширенню. Повітря з оболонки поступово виходить, і тоді насіння опускається на дно. Але часто насіння потрапляє на дно не своєї рідної водойми, а якої-небудь іншої, далекої. Справа в тому, що плоди латаття складаються з соковитої, клейкої і вузької, як тісто, маси. Ця м'якоть плодів є улюбленими ласощами водяних курочок. Насіння налипає на лапки, дзьоб і пір'я курочок і переноситься ними в нові водойми.[2]

Живлення

Під дією променів сонця в широких листках латаття з повітря (вуглекислого газу) і води утворюється крохмаль. Цей крохмаль перетворюється на цукор, розчин якого опускається по черешках листа до кореневища. Тут цукор знову перетворюється на крохмаль і відкладається в кореневище. Особливо великий запас крохмалю накопичується в кореневищі до осені. Весною ж і на початку літа ці запаси крохмалю витрачаються на ріст листя, цвітіння і утворення плодів.[2]

Походження назви

Назва роду походить від кельтського слова, що означає «білий» (у багатьох видів лілії віночок білий). Можливо, що назва походить від римської назви цього роду. Видова назва пов'язана з тлумаченням алхіміків про те, що рослина нібито походить з Марса.

Хімічний склад

Кореневище білого латаття містить багато поживних речовин: крохмалю 49 відсотків, білка 8 відсотків і цукру до 20 відсотків. В кореневищі латаття міститься багато дубильних речовин, що оберігають його від гниття у воді.[2]

Господарське значення

З кореневища білого латаття можна отримати борошно[2].

Для виготовлення лікарських форм заготовляють кореневища, квітки і листя. Листя збирають під час цвітіння рослини, кореневища виривають від початку цвітіння і до похолодання. Кореневище містить алкалоїди (німфеїн), флавоноїди, дубильні речовини, вітаміни (А, В, С), органічні кислоти. У пелюстках квіток є флавоноїди (кемпферол, кверцетин); у насінні — дубильні речовини, карденолід, німфалін, жирна олія.

Галенові препарати стимулююче діють на шлунково-кишковий тракт, нормалізують функцію нирок і печінки, знижують артеріальний тиск. Застосовують при анацидних гастритах, гепатитах, холециститах, злоякісних пухлинах, кровотечах, невралгії, міалгії, захворюваннях шкіри.

Внутрішньо — настій пелюсток латаття (4 ст ложки сировини на 200 мл окропу) приймати по 1 ст ложці кожні 2 год при захворюваннях серця, шлунково-кишкового тракту.

Зовнішньо — настій свіжих пелюсток (2 ст ложки на 500 мл окропу, кип'ятити 20 хв, настоювати 10 год) служить для вмивання лиця при вуграх, ластовинні.

У харчуванні

Цибулини (товсте підводне кореневище) білого латаття їстівні, нагадують за смаком їстівний каштан. Перед приготуванням його вимочують у воді, кілька разів міняючи її. З корневища вимиваються дубильні речовини, а після варіння чи смаження повністю зникає гіркуватий присмак.[5]

Квіти медоносні, запилюються переважно нічними метеликами.

Латаття в культурі

Легенди про латаття біле

В Італії, поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар — страховисько одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Слов'яни називали латаття біле одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю — нечисту силу у воді, і на поляницю — нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, «коли треба чиєсь серце присушити». Ще латаття називали русалчиним цвітом: в уяві слов'ян білі квітки символізували красу звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище — русалчин хвіст. Один з червневих тижнів у слов'ян називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають «простоволосими дівами» і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку — це повинно було відлякувати русалок.

Монети та марки

Забезпеченість охороною

Охороняються у Дунайському БЗ, Канівському ПЗ, Дніпровсько-Орільському ПЗ, Рівненському ПЗ, НПП «Прип’ять–Стохід», Шацькому НПП, Деснянсько-Старогутському НПП, РЛП «Кременчуцькі плавні» (Полтавська обл.), РЛП «Сеймський» (Сумська обл.), РЛП «Печенізьке поле» (Харківська обл.), ландшафтних заказниках загальнодержавного значення «Козинський» (Київська обл.), «Білецьківські плавні» (Полтавська обл.), «Середньо-Сеймський» (Сумська обл.)[4].

Міжнародно-правовий статус ентеогенів

Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:

Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі.
Оригінальний текст (англ.)
A State on whose territory there are plants growing wild which contain psychotropic substances from among those in Schedule I and which are traditionally used by certain small, clearly determined groups in magical or religious rites, may, at the time of signature, ratification or accession, make reservations concerning these plants, in respect of the provisions of article 7, except for the provisions relating to international trade.

Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню[6]:

Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis, ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.
Оригінальний текст (англ.)
The cultivation of plants from which psychotropic substances are obtained is not controlled by the Vienna Convention .... Neither the crown (fruit, mescal button) of the Peyote cactus nor the roots of the plant Mimosa hostilis nor Psilocybe mushrooms themselves are included in Schedule 1, but only their respective principals, mescaline, DMT, and psilocin.
Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяхуаску, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООН
Оригінальний текст (англ.)
No plants (natural materials) containing DMT are at present controlled under the 1971 Convention on Psychotropic Substances. Consequently, preparations (e.g. decoctions) made of these plants, including ayahuasca are not under international control and, therefore, not subject to any of the articles of the 1971 Convention. -- International Narcotics Control Board (INCB), United Nations
[7]

Див. також

Примітки
  1. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. Тернопіль — 2000 р.
  2. Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
  3. Про затвердження переліку видів рослин, які підлягають особливій охороні на території м. Києва. kmr.ligazakon.ua. Процитовано 22 лютого 2021.
  4. Зелена книга України. mepr.gov.ua (ua). Процитовано 22 лютого 2021.
  5. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.73
  6. DMT – UN report. MAPS. 31 березня 2001. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 14 січня 2012.
  7. The Internationalization of Ayahuasca, page 327

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.