Войцех Кентшинський

Могила на Личаківському цвинтарі

Войцех Кентшинський (ім'я при народженні — Адальберт фон Вінклер) народився 11 липня 1838 року в Гіжицько в родині Йосифа, який працював жандармом у місцевому відділку поліції та Елеонори з дому Раабе, яка походила з Нового Села під Ілавою. Його батько мав дворянське походження, а прізвище походило від назви місцевості Кентшино у Вейгеровському повіті. По смерті батька у 1846 році, Кентшинський у 1849–1853 роках перебував у потсдамській школі для сиріт. У 1853–1855 роках закінчив прогімназію (за два роки п'ятилітній курс) в Льотцені (нині — Гіжицько).

1856 року одержав листа від сестри, з якого дізнався про своє польське походження та давнє родове прізвище Кентшинський. Це спричинило його зацікавлення польськістю та науковим вивченням польської мови. У 1859 році склав іспит зрілості і 13 жовтня розпочав історичні студії на філософському відділі Кенігсберзького університету (Альбертіна). Поринув у патріотичну діяльність, брав безпосередню участь у січневому повстанні 1863 року — організував переправлення зброї польським повстанцям. 11 вересня 1863 року заарештований в селі Яроти та ув'язнений в Верхніх Воротах в Ольштині. Після попереднього звільнення від обвинувачень, 6 жовтня його знов заарештовано, перебував у в'язниці Моабіт в передмісті Берліну. Його справа пізніше розглядалася у великому судовому процесі поляків в Берліні. Під час процесу звинувачений у державній зраді, але був виправданий.

23 грудня 1864 року засуджений до року ув'язнення у Клодзькій фортеці. Тут Кентшинський переклав на латинську мову свою докторcьку дисертацію. У 1868—1870 роках працював бібліотекарем у Й. Дзялинського в Курніку поблизу Познані. Від 1873 року безперервно працював у науковій установі ім. Оссолінських у Львові — від 1 червня 1870 року, як науковий секретар, від 1 листопада 1876 року — директор установи.

1906 року отримав другу нагороду фундації Францішека Кохмана зі Львова.[3]

Войцех Кентшинський помер 15 січня 1918 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Частина родини Войцецха Кентшинського оселилася в Варшаві, інші емігрували до Канади.

Пам'ять Войцеха Кентшинського пошановано — 1946 року перейменовано мазурське місто Растемборк на Кентшин. Прізвищем його названо багато вулиць, зокрема, у 1919-1946 роках, його ім'я носила сучасна вулиця Федьковича у Львові. [4] Також його ім'я і прізвище мають школи та інші заклади.

Войцеха Кентшинського по творчому доробку знають як історика, етнографа, політика, публіциста і поета. У роботах своїх опирався на багато раніше не публікованих джерел. Критично ставився до історичних містифікацій німецьких істориків. Кентшинський співпрацював з Генриком Сенкевичем, який, пишучи «Потоп», безсумнівно користувався його знаннями.

Важливіші розробки Войцеха Кентшинського:

• у 1868 році публікує в «Познанській Газеті» статтю «Про Мазури», яка також публікувалася й 1872 році в скороченій версії — це вона була однією з його перших публікацій, що наближають Мазури Польщі та Польщу до Мазурів.
• "Польська газета" з початку XVIII століття (Пошта Крулевецька 1718–1720)» в «Науковому Провіднику», Львів 1880.
• Вірші Войцех Кентшинський почав писати німецькою мовою ще у юнацькі роки. Тираж збірки «Aus dem Liederbuch eines Germanisierten (1854—1862)», виданої 1883 року, був згодом конфіскований через протидію пруських і австрійські властей.

• Козловський С. Войцех Кетшинський (1838—1918): біоісторіографічний нарис // Гілея (науковий вісник) — Київ: 2009. — Випуск 26.
• Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 65,82,101,108,121,122. — ISBN 966-603-115-9.
• Laureaci konkursu Kochmana // Nowości Illustrowane. — Kraków: 21 kwietnia 1906. — № 16. — S. 2. (пол.)