Воллес Джонс

Воллес Джонс народився 14 липня 1926 року в місті Харлан (штат Кентуккі), навчався там само в однойменній школі, в якій грав за місцеву баскетбольну, футбольну та бейсбольну команди. Виступаючи у складі шкільної баскетбольної команди, встановив національний рекорд школи за кількістю набраних очок (2398) і привів її до перемоги в першості штату[1]. Ще в дитинстві Джонс дістав прізвисько «Во-Во», коли його молодша сестра Джекі, яка тільки вчилася говорити, не могла вимовити його ім'я[2].

1949 року закінчив Університет Кентуккі, де впродовж чотирьох років грав за баскетбольну команду «Кентуккі Вайлдкетс», у якій провів успішну кар'єру під керівництвом тренера, члена баскетбольної Зали слави, Адольфа Раппа, набравши в 131 грі 1151 очко (у середньому 8,8 за гру)[3]. За участю Джонса «Дикі коти» чотири роки поспіль вигравали регулярний чемпіонат і турнір Південно-Східної конференції (1946—1949), а також два роки поспіль виходили в плей-оф студентського чемпіонату США (1948—1949)[4][5][6][7], встановивши комбінований, за чотири роки, рекорд баскетбольної команди університету (130 перемог при 10 поразках)[1].

Два роки поспіль «Кентуккі Вайлдкетс» ставали чемпіонами Національної асоціації студентського спорту (NCAA). 19 березня 1948 року вони вийшли у фінал чотирьох турніру NCAA (англ. Final Four), де спочатку у півфінальному матчі, 20 березня, обіграли команду Джорджа Кафтана і Боба Коузі «Холі-Кросс Крузейдерс» з рахунком 60-52, в якому Джонс став третім за результативністю гравцем своєї команди, набравши 12 очок[6][8], а потім у фінальній грі, 23 березня, розгромили команду Джекі Робінсона і Реда Овенса «Бейлор Бірс» з рахунком 58-42, в якій Воллес також став третім за результативністю гравцем своєї команди, набравши 9 очок[6][9]. У наступному сезоні «Дикі коти» повторно вийшли у фінал чотирьох турніру NCAA, де спочатку у півфінальному матчі, 22 березня, за всіма статтями переграли команду Двайта Еддлемана й Білла Еріксона «Іллінойс Файтінг Ілліні» з рахунком 76-47, в якому Джонс став третім за результативністю гравцем своєї команди, набравши 9 очок[7][10], а потім у фінальній грі, 26 березня, обіграли команду Боба Харріса і Джей Ел Паркса «Оклахома A&M Еггіс» з рахунком 46-36, в якій Воллес став четвертим за результативністю гравцем своєї команди, набравши лише 3 очки[7][11].

Крім того 1946 року баскетболісти «Кентуккі Вайлдкетс» стали чемпіонами Національного турніру за запрошенням (NIT), обігравши у фінальному матчі у впертій боротьбі команду Род-Айлендського університету «Род-Айленд Ремс» з рахунком 46-45, а в 1947 році — віце-чемпіонами цього ж турніру, програвши у фінальному матчі у впертій боротьбі команді університету Юти «Юта Ютес» з рахунком 45-49[12]. Чотири роки поспіль у складі «Вайлдкетс» Воллес входив до 1-ї збірної всіх зірок Південно-Східної конференції, а в сезоні 1948/1949 років входив до 2-ї всеамериканської збірної NCAA[13].

Воллес Джонс був універсальним гравцем, оскільки крім баскетболу виступав за футбольну та бейсбольної команди університету. У складі «Вайлдкетс» з американського футболу, в якій Воллес також провів успішну кар'єру під керівництвом тренера, члена студентської футбольної Зали слави, Біра Браянта, його двічі включали в збірну всіх зірок Південно-Східної конференції. Светр з номером 27, під яким Джонс виступав за «Кентуккі Уайлдкэтс», був вилучений з обігу і вивішений під склепіннями «Рапп-арени», баскетбольного майданчика, на якому «Дикі коти» проводять свої домашні матчі, крім того він є єдиним спортсменом університету Кентуккі, номери якого були вилучені з обігу як у американському футболі, так і в баскетболі[14]. Воллес Джонс був членом міжнародного братства Phi Delta Theta[3].

Грав на позиції важкого форварда. На драфті НБА 1949 року команда «Вашингтон Кепітолс» обрала Воллеса Джонса під 8-м номером. Однак, не провівши в її складі жодного матчу, Воллес був проданий в клуб «Індіанаполіс Олімпіанс», де возз'єднався зі своїми партнерами по студентській команді Алексом Грозою, Ральфом Бірдом і Кліффом Баркером. В цьому клубі Воллес провів усю свою нетривалу професійну кар'єру. Загалом в НБА Джонс провів 3 сезони[15], протягом яких зіграв 140 ігор, в яких набрав 1428 очок (в середньому 10,2 за гру), зробив 408 підбирань і 429 передач[16].

1948 року Воллес Джонс став у складі збірної США чемпіоном літніх Олімпійських ігор у Лондоні, кістяк якої складали баскетболісти так званої «Чудової п'ятірки» з «Кентуккі Вайлдкетс», а також гравці команди «Філліпс 66» з Любительського спортивного об'єднання (AAU).

Наприкінці сезону 1950/1951 років Джонс став тимчасовим граючим тренером у рідному клубі «Індіанаполіс Олімпіанс» (1951), змінивши на цій посаді свого багаторічного партнера ще по студентській команді Кліффа Баркера. За підсумками виступів під його керівництвом клуб мав позитивний баланс перемог і поразок (7-5)[17], а в цілому за підсумками сезону «Олімпійці» мали негативний баланс перемог і поразок (31-37), що не завадило їм вийти в плей-оф турніру НБА з четвертого місця в Західному дивізіоні, де в першому ж раунді вони програли в серії команді «Міннеаполіс Лейкерс» з рахунком 1-2[18]. А з наступного сезону біля керма команди став Херм Шефер, який керував аж до її ліквідації в 1953 році після банкрутства[19].

1953 року Воллес Джонс був обраний шерифом округу Фаєтт (штат Кентуккі). У 1956 році Воллес був кандидатом від республіканської партії в Палаті представників США 6-го виборчого округу штату Кентуккі. Попри те, що президентом США тоді був республіканець Дуайт Ейзенхауер, Джонс програв вибори демократу Джону Воттсу[20].

1978 року Джонс заснував чартерну автобусну компанію «Blue Grass Tours», яка уклала контракт зі спортивним департаментом університету Кентуккі, який у свою чергу того ж року зробив замовлення на першу партію автобусів далекого прямування для перевезення спортивних команд, ставши клієнтом компанії протягом декількох наступних років[2].

Його дружину звали Една Болл. Вона народила йому одного сина (Воллеса-молодшого) і двох доньок (Вікі і Айру Лінн)[14]. Воллес Джонс помер у неділю, 27 липня 2014 року, на 89-му році життя в місті Лексінгтон (штат Кентуккі)[2].

• Статистика в NCAA на сайті Bigbluehistory.net (англ.)
• Статистика в НБА на сайті Basketball-Reference.com (англ.)
• Статистика на сайті Justsportsstats.com (англ.)
• Тренерська кар'єра в НБА на сайті Basketball-Reference.com (англ.)
• Статистика на Літніх Олімпійських іграх 1948 року в Лондоні на сайті Sports-Reference.com Архівовано 23 вересня 2013 у Wayback Machine. (англ.)