Воловик Всеволод Валентинович
Все́волод Валенти́нович Волови́к (нар. 28 жовтня 1967 — 21 листопада 2014) — розвідник Добровольчого українського корпусу, капітан у відставці.
| Всеволод Валентинович Воловик | |
|---|---|
.png.webp){kind=small} Капітан | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
28 жовтня 1967 Київ |
| Смерть |
21 листопада 2014 (47 років) Донецьк |
| Поховання | Лук'янівське військове кладовище |
| Псевдо | «Сєва» |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2014 |
| Приналежність |
 Україна |
| Рід військ | Добровільне формування |
| Формування |
 |
| Війни / битви | |
| Нагороди та відзнаки | |
.svg.png.webp){kind=small} Орден «За мужність» ІІІ ступеня  Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)  Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» | |
Життєпис
У 1987 році закінчив Калінінградське військове авіаційно-технічне училище, спеціальність «радіотехнічні засоби». Капітан у відставці, був професійним військовим розвідником.
Займався підприємництвом, протягом 2013—2014 років з Національним військово-історичним музеєм України, в рамках співпраці робив виставку до річниці виведення радянських військ з Афганістану. Якийсь час працював на посаді молодшого наукового співробітника філії НВІМУ-Меморіального комплексу «Пам'яті Героїв Крут».
Під час Революції Гідності долучився до Правого сектору. Член політичної партії «Правий сектор», 2014 року на виборах до Верховної Ради України кандидував у народні депутати за списком партії.
У часі війни — боєць 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор». Готував розвідників, займався розвідкою, активно брав участь у звільнені українських міст на Донбасі. Влітку потрапив до полону «ЛНР», де провів 45 діб, вийшов з полону за обміном — терористи не дізналися, що він з «Правого сектора», переконав їх, що військовий.
21 листопада підірвався на міні поблизу аеропорту Донецька. Тоді ж поліг побратим «Морпєх».
24 листопада відбулася заупокійна служба в Михайлівському Соборі, прощання у Будинку офіцерів. Похований на Лук'янівському військовому цвинтарі.
Без Всеволода лишились дружина, від попереднього шлюбу — син 1998 р.н. та донька 1992 р.н.
Нагороди
- Відзнака Міністра оборони України «За воїнську доблесть»;
- нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно);
- Відзнака ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно);
- В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1].
Вшанування
Ім'я Всеволода Воловика носить окрема тактична група Добровольчого українського корпусу.
Посилання
- Воловик Всеволод Валентинович («Сєва») // Книга пам'яті загиблих.
- Воловик Всеволод Валентинович («Сєва») // Офіційний сайт НВР Правий сектор.