Володар світу (роман Бєляєва)

«Володар світу» (рос. Властелин мира) фантастичний роман Олександра Бєляєва, опублікований у 1926 році. Роман присвячений проблемі передачі думки на відстань, якою завжди цікавився автор.

«Володар світу»
Автор Бєляєв Олександр Романович
Назва мовою оригіналу Властелин мира
Мова російська
Жанр наукова фантастика
Видано 1926

Історія

Роман (в скороченому вигляді) був вперше опублікований у газеті «Гудок» у 1926 році (жовтень-листопад). Повний текст вийшов окремою книгою у 1928 році в додатку до журналу «Вокруг света» (Л.)[1]. Наступне видання — Л., «Красная газета», 1929, 240 с.

Газетний та книжковий варіанти суттєво різнилися. Зокрема, у газетній публікації Штірнер та Качинський за допомогою думковипромінюючого апарату не дають розпочатися війні, що забезпечило умови для створення Всесвітнього СРСР[2].

Сюжет

Молодий німецький вчений Людвіг Штірнер — аспірант професора Гере — займається рефлексологією, але через бідність залишає наукову роботу та стає секретарем банкіра Карла Готліба. Штірнер залицяється до однієї із співробітниць, Ельзи Глюк, але вона віддає перевагу юрисконсульту банку, Отто Зауеру. У вільний час чоловік продовжує свої експерименти, і йому вдається створити апарат для передачі думок на відстань за принципом радіохвиль. Почавши з проекцій настроїв та емоцій, спочатку у собак, потім у людей, він поступово переходить до передачі мисленних наказів. Переконавшись у надійності свого апарату, Людвіг приступає до реалізації багатоступенового плану, який повинен разом розв'язати усі його проблеми.

Готліб раптово гине при дивних обставинах (собака стрибнула йому під ноги, і він впав під потяг); несподівано для усіх виявляється, що він заповів свої мільярдні статки Ельзі Глюк. Родичі покійного програють суд, статки банкіра переходять до Ельзи, а вона передає всі справи банку у повне розпорядження Штірнера. Весілля між нею та Отто відміняється, і дівчина виходить заміж за Людвіга, який у той же час викликає у Зауера любов до Емми Фіт, машиністки у банку Готліба та подруги Ельзи. Племінник загиблого банкіра, Рудольф Готліб — молодий нероба, позбавлений спадщини — ненавидить Штірнера та намагається плести проти нього інтриги; але до тих пір, поки банк залишається приватним підприємством, ані поліція, ані інші державні структури не бажають втручатися у його внутрішні проблеми.

Несподівано по країні прокочується незрозуміла фінансова криза, яка викликає банкрутство безлічі підприємств і банків Німеччини. Банк Ельзи Глюк на вигідних умовах скуповує їх та стрімко посилюється. Два останніх великих банки намагаються протистояти Штірнеру та заручитися підтримкою уряду, але у найкритичніший момент міністр несподівано відмовляється підтримати їх злиття. Банки розоряються, а хитрун-учений, діючи від імені Ельзи Глюк, стає фінансовим та економічним диктатором країни.

Штірнер, однак, розуміє, що його монополія не може не викликати підозр з боку уряду, і заздалегідь готує превентивні заходи. У Берліні починаються дивні події: без будь-якої причини цілі квартали охоплюють хвилі паніки, ура-патріотизму або незвичайної ейфорії та взаимного кохання — поліцейські братаються з волоцюгами, ювелір роздає перехожим коштовності, забійники на бійні відпускають на волю тварин… Енергійний детектив Кранц виявляє, що джерело цих явищ знаходиться у будинку Ельзи Глюк. Уряд робить декілька спроб заарештувати небезпечного підприємця, кожного разу з усе більшими витратами сил, залучає до цих операцій Рудольфа Готліба і навіть дає йому негласний дозвіл на фізичну ліквідацію Штірнера. Однак той з легкістю зриває усі плани влади, виявляючи велику винахідливість та «чорний гумор». Готлібу, який прорвався у маєток, Штірнер дозволяє поголити себе небезпечною бритвою, дає за його роботу монету та виставляє за двері; Кранц, повернувшись з маєтку, наказує підлеглим засадити себе під арешт і вимагає, щоб його стерегли з усією суворістю. Зрештою для захоплення будинку Ельзи Глюк направляються війська, але у вирішальний момент їх охоплює неймовірна паніка, і вони втікають без бою.

Штірнер здається непереможним: навіть американці, які намагаються допомогти уряду Німеччини за допомогою радіокерованих аеропланів-бомбардувальників, ганебно провалюють цю операцію. Однак він усвідомлює, що усі перемоги дають йому лише тимчасову відстрочку; мало того — навіяні ним думки не діють на великій відстані. Коли Людвіг з Ельзою відпочивають на Лазурному березі, жінка несподівано відчуває, як її палке кохання до чоловіка тьмяніє, і знову пробуджується її почуття до Зауера, який, залишившись у Берліні, з подивом запитує себе, чому він одружився з Еммою, до якої він абсолютно байдужий. Повернувшись додому, Штірнер швидко відроджує штучно сконструйовані ним стосунки: Ельза знову шалено закохана у нього, Зауер — у Емму. Але ділок знає, що лише випромінювання механічного апарату змушує Ельзу тягнутися до нього, і що він, отримавши кохану, так і не домігся справжнього кохання.

Тим часом німці звертаються до московського вченого та винахідника Качинського, який також займається проблемою впливу на людський мозок. З його допомогою знаходиться засіб для захисту від впливу радіохвиль Штірнера. Готліб та Зауер, об'єднавшись з москвичем, намагаються виманити Людвіга з дому, щоб захопити, але у результаті останній сам стає бранцем.

Несподівано Штірнер оголошує Качинському, що має намір здатися та припинити боротьбу. Він дозволяє вченому (єдиному, кого визнав рівним собі за інтелектом) прочитати свої щоденники, з яких стає ясно, як він зробив відкриття і чому вирішив скористатися ним не у дусі загальнолюдських цінностей. Він пояснює винахіднику, що вже створив набагато більш потужні апарати, які могли б дійсно зробити його володарем світу, але виснажив фізичний запас своєї нервової енергії: безперервне напруження волі для віддачі наказів виявилося не під силу одній людині. Крім того, Штірнер зрозумів, що ця влада для нього безглузда і марна — наприклад, навіть якщо усі люди Землі визнають його найбільшим генієм, це буде лише гординею та самовихвалянням.

Залишивши Качинському свої записи, Людвіг посилає останній наказ — самому собі: він «стирає» свою біографію, позбавляє себе пам'яті про усі події свого життя, перетворившись в іншу людину — Штерна. Перед цим він звільняє дружину від навіяних думок, визнається в усьому та ховається, залишивши їй велику суму, достатню для безбідного життя. Однак та не повертається до Зауера, бачачи, як він захоплений переділом спадщини Карла Готліба і як холоднокровно кидає непотрібну йому дружину з маленьким хлопчиком. Рудольф, посварившись через гроші з Отто, вбиває його та отримує десять років в'язниці. Ельза забирає подругу з дитиною та їде у віддалене містечко на березі океану у Африці.

Три роки по тому до берега причалює яхта зі звіроловами, і Емма впізнає в одному з прибулих Штірнера, який вважає себе Штерном та не пам'ятає минулого. Серед його супутників — Качинський, якого Ельза просить повернути чоловікові пам'ять на п'ятнадцять хвилин, щоб дізнатися таємницю, що мучила її усі ці роки: чи був Людвіг причетний до смерті Карла Готліба. Слова Людвіга у поєднанні з новими фактами, що стали відомими Ельзі, дозволяють їй переконатися, що у загибелі старого банкіра він невинний, хоча стояв за зміною його заповіту, бо знав, що Готліб невиліковно хворий і дні його минають. Час дії гіпнозу закінчується, і Штерн знову забуває усе та повертається на корабель, щоб продовжити експедицію.

Пізно ввечері Ельза, засинаючи, чує в голові голос Штірнера та шепоче: «Милий Людвіг!» — вона, нарешті, розуміє, що спонукальним мотивом вчинків чоловіка від самого початку була любов до неї, та вперше оцінює його почуття. Однак «транслятором думок» виявляється Штерн, який, сидячи у плетеному кріслі на палубі яхти, думає про прекрасну жінку, яка самотньо живе у будиночку на березі океану, з якою тілько що познайомився і в яку закохався…

Особливості сюжету

  • Американці посилають для боротьби зі Штірнером радіокеровані аероплани, які, втім, виявляються занадто неточними та скидають бомби у околицях Берліну.

Наукова основа роману та прототипи персонажів

  • Покладена в основу роману фантастична ідея перегукується з дослідженням Ганса Бергера, який вивчав електричну активність головного мозку.
  • Багато персонажів роману мають реальні прототипи[3]. Віддаленим прообразом Штірнера може вважатися такий собі Ширер, який діяв у 1920-х роках та нібито відкрив «промені смерті». Штірнер несе у собі і окремі риси О. Л. Чижевського. Образ Дугова асоціюється з дресирувальником Володимиром Леонідовичем Дуровим. Прототипом же Качинського послужили Бернард Бернардович Кажинський (автор книг «Передача думок. Фактори, що створюють можливість виникненния у нервовій системі електромагнітних коливань, що випромінюються назовні» (1923) та «Біологічний радіозв'язок» (1926)) та О. Л. Чижевський.

Персонажі

  • Людвіг Штірнер — німецький вчений-фізіолог та колишній аспірант, секретар банкіра, згодом — один з найбільших фінансистів свого часу та чоловік Ельзи.
  • Емма Фіт — машиністка та стенографістка у банку Готліба, одружена із Зауером, мати Отто-молодшого.
  • Ельза Глюк — співробітниця банку Готліба, наречена Отто Зауера, потім дружина Штірнера та де-юре власниця банку власного імені.
  • Отто Зауер — юрисконсульт банкіра Готліба, одружений на Еммі. Був вбитий своїм спільником.
  • Карл Готліб — найбільший банкір Німеччини.
  • Фрау Шмітгоф — економка Готліба.
  • Ганс — лакей Готліба.
  • Оскар Готліб — молодший брат Готліба.
  • Рудольф Готліб — син Оскара Готліба, шибеник і нероба.
  • Людерс — адвокат.
  • Кранц — проникливий і наполегливий берлінський детектив.
  • Качинський — московський інженер-винахідник.
  • Дугов — завідувач зоологічними садами у Москві, начальник Людвіга «Штерна».

Примітки

  1. Беляев А. Р. {{{Заголовок}}}.
  2. Там же, с. 601.
  3. Там же.

Бібліографія

  • Александр Беляев. Собрание сочинений в восьми томах. Том 4. Властелин мира. Вечный хлеб. Человек, потерявший лицо. — М.: Молодая гвардия, 1963. — с. 5-240.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.