Волоська коса

Волоська коса коса, смуга мілини на правому березі Бузького лиману в течії між Миколаєвом та Очаковом.

Волоська коса
46°43′39″ пн. ш. 31°55′03″ сх. д.
Місцезнаходження Європа
Довколишні води Бузький лиман
Країна  Україна
Регіон Миколаївська область

Розташування

Вид з Волоської коси на Бузький лиман

Розташована за 38 км на південь від Миколаєва і 30 км на північний схід від Очакова,[1] неподалік від села Парутине та державного археологічного заповідника Ольвія. Це остання велика коса Бузького лиману по його правому березі перед злиттям з Дніпровським лиманом. На протилежній від Волоської коси стороні лиману розташована Руська коса.

Неподалік коси, на протилежному березі розташований Миколаївський глиноземний завод, який є причиною пилових забруднень коси[2].

Етимологія

Походження назви точно не встановлено, але вона відома до приєднання цих місць до Російської імперії (1774 р.). Припускають, що так її назвали запорожці, що ловили тут рибу на орендних умовах. Один з варіантів походження назви — від слова «волок» або «Переволока» в сенсі «переправа». Ще одна версія пояснює що назва пов'язана з напрямками в різні країни: через обидві коси йшла дорога, що сполучає Росію з Волощиною, тому і виникла назва — від Російської коси — дорога в Росію, від Волоської — у Волощину.

Рекреаційні заклади

На Волоській косі розташована низка рекреаційних закладів, зокрема:

Історія

Волоська коса була місцем відпочинку та поховання загиблих після переправи військ шведського короля Карла XII і гетьмана Івана Мазепи через Бузький лиман в липні 1709 р[6].

В межах коси досі збереглось кілька козацьких поховань, більша ж частина козацьких поховань та всі шведські поховання були затоплені Бузьким лиманом через підйом води[7].

На початку XIX століття в околицях коси було знайдено мідну гармату. На стволі було викорбавуно: «Щасливого рементарствованія його милості Івана Мазепи гетмана войська і царської пресвятої величності Запорозького старанням його милості пана Павла Семеновича полковника Полтавського з товариством вилита сія гармата в Глухові в полку полтавському року 1692». Далі йшов вірш: «Од тебе Боже враги наші отойдуть з дороги і о імені твоєм востающи по нас падючи под ними. Іосіф Тимофєєвич дєлатєль». Гармата до 1871 р. зберігалась при штабі Чорноморського флоту в Миколаєві, потім була перевезена в Санкт-Петербург, де служить експонатом в артилерійському музеї.

Див. також

Джерела

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.