Волоф (держава)

У 1549 році внаслідок поразки у війні з підвладною державою Кайор імперія Волоф розпалася. Під владою панівної династії Ндіає залишилися внутрішні райони, своєрідний домен зі столицею. В наступні роки велися запеклі війни з Кайор, що претендувала на гегемонію в регіоні.

З 1580-х років починаються вторгнення берберських племен, викликаних завершенням боротьби в Марокко, де до влади прийшла династія Саадитів. Бербери, що не підкорялися, останній починають набіги на Волоф. Водночас її правителі дотримувалися мирних стосунків з імперією Сонгай. Втім у 1590 року не надали допомогу тій, коли марокканське військо рухалося уздовж атлантичного узбережжя.

У 1670 році суфу і марабути спричинили повстання серед населення держави Волоф, пообіцявши селянам, що не потрібно буде працювати, щоб вирощувати просо. В результаті буурба волофа Біраяма Мба було повалено. Втім марабути і суфії не змогли виконати обіцяного, внаслідок чого населення повстало вже проти них. Представник правлячої династії — Бакар Пенда — зміг відновити владу свого роду.

У 1686 році внаслідок ослаблення Кайору буурба волоф Бакар Пенда спробував підкорити цю державу, відновивши імперію. Проте ворог Кайора — держава Баол — несподівано виступило проти Волоф, завдавши його військам поразки.

З 1875 року починаються військові дії з імаматом Фута Торо, що відбувалися з перемінним успіхом. Проте в результаті держава Волоф ще більше ослабнула. 1890 року вона визнала зверхність Франції. Фактично правитель Волоф уже не мав влади. 1900 року державу Волоф офіційно ліквідовано й приєднано до Французької Західної Африки.

На чолі стояв володар, що носив титул буурба волоф, який зберігався з часів імперії Волоф. Влада на відміну відч асу імперії у нього була ширша. Його тепер обирало вузьке коло родичів.

• Аль-Бурі Пенда (1549—1566)
• Лат-Самба (1566—1597)
• Гіреун Бурі Дієлен (1597—1605)
• Бірайма Пенда (1605—1649)
• Бірайма Мба (1649—1670)
• Бакар Пенда (1670—1711)
• Бакан-Там Ган (1711—1721)
• Аль-Бурі Діахер (1721—1740)
• Біраямб (1740—1748)
• Бірава Кеме (1748—1750)
• Лат-Коде (1750—1755)
• Бакаа-Там Бурі-Ніабу (1755—1763)
• Мба Компасс (1763—1800)
• Мба Бурі-Ніабу (1800—1818)
• Біраямб Кумба-Гей (1818—1838)
• Аль-Бурі Там (1838—1845)
• Бака Коду (1845—1847)
• Біраямб Арам (1847—1849)
• Бірайма-Пенда (1849)
• Мбаньї-Паате (1849)
• Лат-Кодду (1849)
• Біраймб Ма-Діїген (1850—1855)
• Аль-Бурі Пея (1855—1856)
• Бакан-Там Яаго (1856—1858)
• Таанор (1858—1863)
• Бакан-Там Хаарі (1863—1871)
• Амаду Секу Талл (1871—1875)
• Аль-Бурі Ндіає (1875—1890)

снову становили землеробство і скотарство. До занепаду імперії Сонгай значний зиск державна скарбниця мала від посередницької торгівлі.

• Ogot, Bethwell A. (1999). General History of Africa V: Africa from the Sixteenth to the Eighteenth Century. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-06700-2.