Воркутинський ВТТ

Промисловий комплекс концтабору у Воркуті (Фото з колекція Томаса Кізні)

• шахтне будівництво, вуглевидобуток;
• баржобудівництво на річці Печора, підсобні с/г роботи (на 09.09.1942 року);
• підготовка до пром. освоєння Харбейського молібденового родовища, в тому числі буд-во ЛЕП Воркута-Харбей, дослідної збагачувальної ф-ки, автодороги;
• виробництво молібденового концентрату Полярно-Уральським управлінням комбінату «Воркутауголь»;
• будівництво ТЕЦ, в 1952 р.
• робота на вугільних шахтах № 2, 4, 5, 17, 18, 25, 26, 27, на збагачувальній фабриці шахти № 17, будівництво шахт № 19 та № 1-2;
• буд-во та ремонт залізничних шляхів, об'єктів Полярно-Уральського управління;
• дорожнє і житлове буд-во, робота на лісозаводі, на ремонтному, деревообробному, цементному і хутро. з-дах, на з-ді будматеріалів, в геологорозвідувальному упр.;
• бурові та вантажно-розвантажувальні роботи, виробництво ширвжитку, робота в радгоспах.[1]

До робіт залучалися і вільнонаймані. Однак на початковому етапі ув'язнених було набагато більше і використовувалися вони на найважчих роботах. Лише на початку 1950-х років кількість вільнонайманих на шахтах Воркути зрівнялася з кількістю ув'язнених.

27 березня 1953 року вийшов Указ Верховної Ради СРСР «Про амністію» всіх ув'язнених, чий термін не перевищував 5 років, крім засуджених на 10-25 років за бандитизм, умисне вбивство, за контрреволюційні злочини і за розкрадання соціалістичної власності в особливо великих розмірах. В першу чергу з таборів звільнялися неповнолітні, вагітні жінки і жінки, які мають малолітніх дітей, люди похилого віку та інваліди. До іноземних громадян амністія застосовувалася на загальних підставах. Указ був опублікований 29 березня 1953 року. Дія амністії на політичних в'язнів цього табору не поширювалася.

У повстанні взяло участь, за різними оцінками, від 15 до 20 тисяч в'язнів, в переважній більшості — засуджені за сумно відомою «політичною» 58-ю статтею. Серед них були не лише репресовані у 1930-х — 1940-х роках «вороги народу», але й ті, що перебував в полоні або оточенні і через це були звинувачені в шпигунстві — радянські офіцери, вояки українських та прибалтійських військових формувань.

• Михайло Сорока — організатор руху спротиву в'язнів «ОУН-Північ».
• Юркевич Віктор Дмитрович — історик, учень і співробітник Михайла Грушевського.
• Пивоваров Володимир Іванович — нарком просвіти Білорусі.
• Керлер Йосип Борисович — єврейський поет та письменник.
• Яан Кросс — естонський письменник.
• Ен Сарв — естонський дисидент, борець за незалежність.
• Курт Ельман — німецький медик, генерал-лейтенант медичної служби вермахту. Кавалер срібного Німецького хреста.
• Йозеф Шольмер (1913-1995) — німецький медик, автор книги «Мертві повертаються» (нім. Die Toten kehren zurück, Köln 1954) (англ. Vorkuta, Нью-Йорк, 1955).
• Фелікс Тарбук — австро-угорський і німецький офіцер, співробітник абверу, оберст вермахту.
• Василь (Величковський) (1903-1973) — новомученик Української греко-католицької церкви, релігійний діяч, єпископ УГКЦ, редемпторист.

• Юкка Рислаккі. Воркута! Повстання у виправно-трудовому таборі / переклад з фінської мови Юрія Зуба. — Львів : Ліпопис, 2015. — 370 с. — ISBN 978-966-8853-52-4.

• Ю. Тагіров Відлуння кривавого минулого
• Упадышев Н. Воркутинский исправительно-трудовой лагерь в годы Великой Отечественной войны (рос.)