Ворута

Проблема локалізації Ворутського замку Міндовга вже довгий час обговорюється в історіографії. Вже запропоновано не менше шістнадцяти версій, але велика частина з них є або недостатньо обґрунтованими, або очевидно хибними. Навіть авторитетні історики помилково вважали, що Ворута була столицею Міндовга й ототожнювали її з іншими місцевостями, як це передбачено в джерелах ХІІІ століття.

Насправді про Воруту є лише одна писемна згадка під 1251 роком: це був замок, де Міндовг захищався від Товтивіла, який нападав на нього з Жемайтії.

Останнім часом зріс інтерес до гіпотези локалізації Ворути у Шеймінішкельскому городищі у Анікщяй (висунутої Едуардасом Вольтерісом в 1935 р).

За даними археологічних досліджень Шеймінішкельске городище було одним з найбільших серед городищ Східної Литви. Це був замок, побудований на раніше не жилому місці в середині 13 століття (напевно під час боротьби між Міндовґом і Лівонським орденом). У 14 столітті замок був швидше за все покинутий; в кінці 14 і першій половині 15 ст. він використовувався в останній раз.[2]

В історії Литви ім'я Ворути має особливе значення — це єдиний відомий замок короля Литви Міндовга (1238—1263). У 1251 Міндаугас хрестився і отримав підтримку Лівонського ордену в міжусобній війні. 17 липня 1251 г. Папа Іннокентій IV наказав коронувати Міндовга королем Литви. В той самий час Міндаугас, який сховався в замку Ворута, відбив атаку своїх ворогів і 1253 р. коронувався королем Литви.[3]

Археологічні дослідження Шеймінішкельского городища 1990—2001 рр. підтвердили ідею, що воно пов'язане з Ворутою. Сьогодні це найбільш широко досліджене городище Литви.

На майданчику городища розкопана загальна площа в 1821 кв. м, знайдено понад 190 індивідуальних виробів, 1800 фрагментів кераміки, 56 стовпових ям, 7 печей, а також останки згорілих дерев'яних укріплень.

Матеріали пов'язані з двома різними періодами використання городища — з другою половиною XIII в. і кінцем XIV — початком XV ст. Культурні шари замку часів Міндовга значно пошкоджені під час пізніших реконструкцій і представлені в основному випадковими знахідками.

Сам замок був побудований в раніше безлюдному місці, на мисі між двома струмочками. Від назви більшого потічка — Варяліс — походить і назва замку.[4]

У XIV ст. боротьба литовців з Орденом перенеслася в прикордонні території з Пруссією. Загроза з боку Лівонії стала другорядною проблемою, після чого Ворута була закинута на деякий час. Вона була відбудована мабуть в кінці XIV ст., коли йшли приготування до вирішальної сутички з Тевтонським Орденом. У першій половині XV ст. маєток государя було перенесено з замку в Анікщяй, який в перший раз згаданий в 1440 р.[4]

У другому етапі існування замку вид городища отримав вид, близький до сучасного. Замок був розділений на сектори. Двір замку був забудований дерев'яними приміщеннями. Внутрішня перегородка розділяла двір на дві частини — господарську і репрезентативну.[5]

У пошуках Ворутского замку з кінця XIX ст. до наших днів було запропоновано не менше 16 місць в Литві і Білорусі. Пошуки не були вдалими, тому що найчастіше за основу бралися топоніми лише дуже поверхово нагадують назву Ворути. Однак гіпотеза, що Воруту слід шукати в Анікщяйскому краї, висунута філологами Едуардас Вольтерісом (1856—1941) і Казімєраса Бугою (1879—1924) в 1909 р.

Поштовх до конкретної локалізації Ворути дав письменник Антанас Венуоліс-Жукаускас (1882—1957), який знав Шеймінішкельское городище — гору Варуте — з дитинства. Едуардас Вольтеріс в 1935 р оглянув городище і підтвердив, що це — Ворута. Відкриття викликало великий інтерес у суспільстві.[6]

Нова хвиля інтересу до Ворути піднялася в 1988 р, були організовані добровільні роботи по приведенню городища в порядок. У 1990 р почалися археологічні дослідження. У 1997 р. висунуто ідею побудувати дерев'яний замок на Шеймінішкельском городище, яка привернула увагу суспільства. При підготовці до здійснення цієї ідеї було вирішено досліджувати всю площу городища.

26 лютого 1999 року в Міністерстві культури Литовської Республіки було підписано декларацію з приводу будівництва на Шеймінішкельскому городищі дерев'яного замку, який повинен стати туристичним об'єктом.

6 липня 2001 міст був відкритий міст через річку Варяліс. Міст в Ворутскій замок є символічним мостом в майбутнє держави, де шанобливе минуле займе своє гідне місце.[7][8]

В 2004 році Рада самоврядування району і Всесвітнього товариства уродженців Анікщяй підписали декларацію про будівництво замку. Його передбачає і стратегічний план розвитку Анікщяйского району.[1]

Повідомляється (2016 рік), що на будівництво копії замку Ворута планується витратити близько мільйона євро. Фортеця короля Міндовга буде відбудована в перебігу чотирьох років, а весь проект має на увазі в собі спорудження цілого історичного комплексу. [9]