Литва

Поява на території Литви перших людей відбулася на початку сучасного періоду голоцену кайнозойської ери (10-8 тис. років до н. е.). Майже до 8 тисячоліття до н. е. тут панувала культура епіпалеоліту. У 7—6 тисячолітті до н. е. на більшій частині сучасної Литви сформувалася культура мезоліту. Неоліт розпочався тут пізніше за час свого закінчення на території південної Месопотамії (4 століття до н. е.). Бронзові вироби з'явилися на території Литви у другій чверті 2 тисячоліття до н. е., проте їх місцеве виробництво почалося тільки близько 1500 року до н. е. Залізна доба на території Литви тривала до середини 1 тисячоліття н. е.

В основі етногенезу литовців — процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів і жемайтів, а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти й аукштайти ще й досі є окремими етнографічними групами литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.

Литовці (самоназва — летувяй) належать до балтійських народів. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Нерис. Вона протікає приблизно за 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була однією з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали.

Предки литовців — айсти (балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в II тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацит у праці «Германія». Територія, на якій жили балти, простягалася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом балти розділилися на різні племена, серед яких були курші, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів.

Перша згадка про Литву міститься у Кведлінбурзьких анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архієпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними.

У IX і X століттях предки литовців займалися переважно полюванням, рибальством, зрідка рільництвом; є згадки про бортництво і тваринництво, особливо на вирощування коней, яких вживали в їжу. Торгові відносини в литовців були з містами слов'яно-балтійського Помор'я і з землею кривичів: вони міняли шкури, хутра, віск на металеві вироби та зброю. Серед литовців рано зустрічаються зачатки станів: існували роди, які володіли численною невільною челяддю; з цих родів обиралися місцеві князі (Кунігаса). Рабами (невільна челядь) були в основному військовополонені. Жрецький стан не становив особливої касти, він мав величезне значення в народі і був досить численним. Жерці у литовців називалися вайделотами (лит. Vaidila), були і жриці вайделотки. Богам своїм литовці жертвували тварин, а в урочистих випадках — і людей. При похоронах знать спалювали разом з улюбленими предметами і рабами.

До XIII століття у предків литовців не було об'єднувальної політичної влади, як не було й об'єднувальних центрів-міст. У другій половині XIII століття в джерелах згадуються окремі вожді, але влада їх поширювалася лише на незначну територію, або на сільську округу.

Ще в XII столітті з моменту заснування факторії Любецьких купців у гирлі Двіни, почалася німецька військова експансія на територію сучасної Латвії та Литви. 22 вересня 1236 року відбулася історична перемога жемойтських військ над мечоносцями під Шяуляєм, в результаті чого німецький тиск з півночі було зупинено більше ніж на десятиліття.

Тракайський замок

Ім'я Литви у письмовій формі, 1009

Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса[11], якому на початку 13 століття вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який багато разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, здобула міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугаса коронували королем Литви.

1413 року, після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства ВКЛ.

Грюнвальдська битва з Вітовтом в центрі

У період найбільшої могутності Литва включала територію нинішньої Білорусі, велику частину сучасної України, частину західноросійських земель і тягнулася від Балтійського до Чорного моря. В умовах боротьби з хрестоносцями відбувся вступ Великого князівства Литовського у союз із Польським королівством шляхом укладання Кревської унії (1385).

У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту — Республіку Обох Народів.

Наприкінці XVIII ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Прусією, причому велика частина території Литви увійшла до складу Російської імперії.

Під час Революції 1905—1907 років був створений литовський парламент, деякі члени якого опинилися в еміграції. Один з таких, Юозас Ґабріс, спільно з українською еміграцією створив в Парижі «Союз народів», що мав на меті сприяти національному самовизначенню східноєвропейських народів. Після розпаду Російської імперії Литва здобула незалежність, що було закріплено договором між РРФСР і Литовською Республікою 12 липня 1920.

16 лютого 1918 року Литовська Таріба (Lietuvos Taryba, згодом — Державна Рада Литви) — прийняла Акт про незалежність, за яким литовський народ проголошував відновлення своєї незалежності. Після цього Литва проіснувала 20 років. У 1990 році стала ще раз незалежною.

У 1940 році Литва була окупована [12] радянськими військами та приєднана до СРСР. 21 липня 1940 відбулися засідання «новообраних парламентів» Литви, Латвії, Естонії, учасники яких проголосили радянську владу в республіках та звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття до складу Союзу РСР.[13] У 1941-44 роках окупована німецько-фашистськими військами, з 1945 — знову стала частиною СРСР.

У 1940—1950-х литовські партизани боролися проти радянської влади. Національні виступи почалися в 1970-х, загострившись наприкінці 1980-х.

Незалежність визнана у вересні 1991. До складу ООН і НБСЄ ввійшла в 1992. До складу НАТО — у 2002, до Європейського Союзу — у 2004.

26 серпня 1991 року Україна та Республіка Польща визнали незалежність Литви.

Державною та найбільш поширеною мовою є литовська. Окрім неї населенням також використовуються такі мови:

• російська — близько 344 000 осіб
• польська — 258 000—400 000 осіб
• білоруська — близько 63 000 осіб
• українська — близько 45 000 осіб
• татарська — близько 5 100 осіб (див. Татари-липки)
• їдиш — близько 4 000 осіб
• латиська — близько 4 000 осіб
• караїмська — 120 осіб[15]

Більшість росіян з'явилась у Литві після Другої світової війни і після початку другої окупації балтійський країн Радянським Союзом. Також у 1940-1950-ті роки через належність місцевого населення до антирадянського руху опору (відомий як Лісові брати) багато з литовців, латишів та євреїв було депортовано до Сибіру та малозаселених територій[16]. Сьогодні спостерігається зворотна тенденція: серед литовців російською добре володіють старші люди, у той як час молодь значно краще володіє англійською.

Гора Хрестів близько Шяуляй

Згідно з переписом 2001 р., 79 % литовців належали до римо-католицької церкви.[17]

Литва була історичною батьківщиною значної єврейської громади та важливим центром єврейської ученості і культури XVIII ст., поки громада, що налічувала близько 160 000 осіб до Другої світової війни, не була майже повністю знищена за часів Голокосту.[18][19] Основні результати Перепису 2001 р. по релігії такі:

• Римо-католицька церква — 79,0 % (2 752 000)
• Православні — 4,1 % (142 000)
• Православні (старообрядці) — 0,8 % (27 100)
• Лютерани — 0,6 % (19 600)
• Інші релігії — 0,3 % (11 000).
• Реформатська церква — 0,2 % (7 100)
• Свідки Єгови — 0,1 % (3 500)
• Юдаїзм — 0,1 % (3 400)
• мусульмани-суніти — 0,1 % (2 900)
• Харизмати — 0,06 % (2 200)
• П'ятидесятники — 0,04 % (1 300)
• Стара релігія Балтії — 0,04 % (1 300)

До початку XXI ст. приблизно дві третини від загальної чисельності населення Литви проживало в містах. Найбільшим містом є Вільнюс, потім Каунас, Клайпеда, Шяуляй і Паневежис.

З 2012 р. тривалість життя становила 70,7 років для чоловіків і 80,7 — для жінок, дитяча смертність становила 6,2 на 1000 народжених.[20] Щорічний приріст населення збільшився на 0,3 % в 2007 р. На 30,4 чоловік зі 100 000,[21] у Литві спостерігається різке зростання самогубств в пострадянські роки, що становить найвищий рівень самогубств у світі. У 1996 р. він був в розмірі 49,1 на 100 000 населення в світі.[22] Литва також має найвищий рівень убивств в ЄС.[23]

Зустріч Президента Литви Валдаса Адамкуса (праворуч) з віцепрезидентом США Діком Чейні у Вільнюсі (травень 2006)

Литва стала членом Організації Об'єднаних Націй 18 вересня 1991 року, і є учасником низки її організацій та інших міжнародних угод. Вона також є членом Європейського Союзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО та Північно-Атлантичної координаційної ради. Литва набула членства в СОТ 31 травня 2001-го. Вона також прагне набути членства в ОЕСР та інших західних організаціях.

Литва встановила дипломатичні відносини з 149 країнами[26].

2011 року в Литві відбулася зустріч Ради міністрів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. З 1 липня 2013 р. Литва взяла на себе роль голови Ради Європейського Союзу.

Литва є активним членом у співпраці між Північними країнами Європи і Балтійської Ради з моменту її створення в 1993 р. Балтійська Рада є організацією міжнародного співробітництва, розташована в Таллінні. Він працює через Балтійську Асамблею та Балтійську Раду Міністрів.

Литва співпрацює з Північними та двома іншими країнами Балтії через формат NB8. Інший аналогічний формат, який називається NB6, об'єднує Північні та Балтійські країни-члени ЄС. Основна мета NB6 — обговорення та узгодження позицій, перш ніж представляти їх у Раді Європейського Союзу та на нарадах міністрів закордонних справ ЄС.

Рада країн Балтійського моря була створена у 1992 року в Копенгагені як неофіційний регіональний політичний форум, головною метою якого є сприяння процесу інтеграції та партнерських тісних контактів між країнами регіону. Членами РДБМ є Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Швеція та Європейська Комісія. Державами-спостерігачами є Білорусь, Франція, Італія, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Іспанія, Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Україна.

Співпраця між Радою Міністрів Північних Країн та Литви є політичним співробітництвом, через яке обмін досвідом сприяє реалізації спільних цілей. Одним з найважливіших функцій є виявлення нових тенденцій і нових можливостей для спільної співпраці.

Литва, разом з двома іншими країнами Балтії, є членом Північного інвестиційного банку та співпрацює в освітній програмі NORDPLUS.[27].

Литва поділена на 10 повітів та 60 муніципалітетів (міста, райони, самоврядування)

9 липня 2021 року Литва почала встановлювати загородження (завдовжки 30 км) на кордоні з Білоруссю для припинення потоку мігрантів. В останні місяці в Литві спостерігався сплеск міграції, який йшов з боку сусідньої Білорусі, через що виникла негайна потреба у нових інженерних загороженях на кордоні. Прикордонники затримали близько 1500 осіб, які перейшли кордон Литви з Білорусі, більшість з них — з Близького Сходу та Африки[28].

Промислові групи Литви:

1. Achemos grupė
2. MG Baltic (Utenos trikotažas, LNK, Mineraliniai vandenys etc.)
3. Pieno žvaigždės
4. SBA
5. Sanitas
6. VMG
7. Žemaitijos pienas.

Азартні ігри в Литві є легальними в звичайних казино та з 2016 року — в інтернеті. В литві є 18 звичайних казино в 5 містах (Клайпеда, Каунас, Паневежис, Сауле, Вільнюс). Лотереї в Литві є законними, але завжди зобов'язані мати благодійну складову.

Vytis (від слова «vyti», «vytis» — передоганяти, також укр: Погоня) — витязь, фігура білого литовського лицаря верхи на білому коні, що захищає Батьківщину від ворогів.

Vytis був символом Великого Князівства Литовського, а в 1918 р. став гербом як першої Литовської так і першої Білоруської республік. В 1988 р. після заборони під час радянської окупації Vytis знову став національним символом відродженої Литовської Республіки.

Перше зображення білого вершника на білому коні як символу Литовської держави датується 1366 р., тим самим Vytis належить до найдавніших державних гербів Європи.

Ґедимінові стовпи або колони Гедиміна (біл. Калюмны, пол. Słupy Giedymina, лит. Gediminaičių stulpai) — середньовічний символ Великого князівства Литовського, нині зображений на Великому гербі Литви.

Страдницька фігура, зображує Христа, що сидить і підпирає голову правою рукою. Такі дерев'яні скульптури можна побачити по всій країні на окраїнах міст і на узбіччі доріг (особливо в сільських місцевостях), а також біля костьолів, цвинтарів і приватних будинків.

Невеличкі фігурки також продаються як сувеніри в Вільнюсі та інших туристичних центрах.

Kryžių Kalnas або «Гора Хрестів» знаходиться біля міста Шауляй.

Бурштин символізує Балтійське море та балтійські племена, які заселили його береги тисячі років тому.

Білий лелека є національним птахом литовців. Його часто можна побачити на полях і в селах. Лелеки мостять свої гнізда досить часто на дахах приватних будинків. Лелеку вважають в Литві символом щастя.

Рослина — символ нації. Народні строї, а особливо хустки, виготовлені з льону, були і є дуже популярними в Литві.

Св. Казимир (лит: Kazimieras) є національним святим Литви на честь шанованого у цій країні королевича Казимира, проголошеного святим Вселенської Церкви у 1602 році. Св. Казимира вважають головним покровителем Литви, патроном молоді, оберігачем цнотливого життя та опікуном ремісників. Щороку в суботу і неділю перед 4 березня в Старомісті Вільнюса відбувається ярмарок св. Казимира, куди з'їжджаються народні умільці зі всієї Литви та із-за її меж, які до цієї події готуються часом і протягом року. На ярмарку мешканці Вільнюса і його гості можуть придбати унікальні, притаманні тільки цьому краєві традиційні вироби (наприклад, Вільнюські верби — Великодні пальми), різноманітні предмети ужиткового призначення та ознайомитися із старими, вже призабутими ремеслами.