Все ясно (фільм)

Фільм цілковито перекручує факти з історії та сучасного життя українців, спотворює їх звичаї та роль у реальних історичних подіях, зокрема приписує українцям антисемітизм. Після перегляду фільму у глядача залишається негативний образ України, передусім Волині.[1][2][3][4]

Іван Качановський, доктор філософії (політика) Факультету політології Торонтського університету в Канаді з приводу викривлення історичних подій у фільмі зазначив:

У фільмі селянська хата зображена у «типовому» для України непривабливому стані, без електрики, без городу, присадибного господарства та без під'їздної дороги. А жителька цієї хати взагалі боїться сідати в автомобіль, тому що вона за все своє довге життя ні разу на ньому не їздила. Вона, хоча і живе поблизу шосейної дороги до районного центру Ківерців та обласного центру Волині, виявляється, ніколи не мала ні радіо, ні телевізора, і не читала газет…

[…] У фільмі Фоер стверджує що через анти-семітизм українців євреям в Україні перед війною жилось, як у нацистській (!) Німеччині, і тому багато євреїв тоді вважали, що прихід гітлерівських військ покращить їх становище.

[…] Мої наукові дослідження на рідній Волині свідчать, що діда Джонатана Фоера ймовірніше за все врятували українські партизани зо сусіднього з Трохимбродом села Клубочин, розташованого в Ківерцівському районі Волинської області.

Згідно зі спогадами українських, російських та єврейських партизан, розмовами з жителями Клубочина та матеріалами музею в цьому селі, загін, сформований Олександром Філюком з мешканців Клубочина та сусідніх сіл, включив до свого складу групу єврейських партизан з Трохимброда й узяв під свою охорону понад півтори сотні євреїв, тобто майже всіх із менш ніж двох сотень людей, які врятувались після масових розстрілів німцями, яким допомагала місцева поліція, декількох тисяч євреїв Трохимброду та навколишніх поселень у серпні-жовтні 1942 року. У відповідь за дії партизан, німці з допомогою місцевої поліції 4 листопада 1942 року розстріляли 137 жителів Клубочина, зокрема 36 дітей.

Фоер в реальному житті, у фільмі та книзі шукає жінку на ім'я Августина. Як не дивно, але Фоер після своєї подорожі в Україну, і творці фільму не переймалися пошуками Августини або інших можливих рятівників. Ім'я Августина не є українським, і з фотокартки недавно розміщеній на вебсайті фільму видно, що воно написане не українською, або навіть не польською чи чеською мовами. Це ім'я, а також дата (1939 рік), одяг жінки й інших людей, та оточення на фото вказують на те, що Августина була голландкою або навіть німкою, ймовірно з Юзефіна, розташованого поблизу єврейського Трохимброду, який ще також називався Софіївкою, де жив дід Фоера. І вона навряд чи могла б його переховувати під час війни, тому що після того як Волинь, як й інші західноукраїнські землі, була приєднана до Радянського Союзу в вересні 1939 року, в результаті радянсько-німецьких домовленостей німецькі, а разом з ними й голландські колоністи, виїхали з цих місць. А колишню колонію Жозефіни було спалено невдовзі після масового розстрілу жителів єврейського містечка 1942 року.

[…] Про українських партизан та масовий розстріл українців Клубочина у фільмі та книзі не сказано ні слова. Натомість, у своїй книзі Фоер називає українців під час війни майже такими ж поганими як нацисти, звинувачує їх у небажанні допомогти вцілілим євреям Трохимброду, а діда Алекса робить причетним до злочину нацистів.

[…] …чи хтось буде перейматися викривленим іміджем України у цьому фільмі, який демонструвався на Венеціанському, Торонтському, Лондонському та Братиславському кінофестивалях і якому пророкували Оскара — питання риторичне.[1]