Всюди життя

«Всюди життя» — картина Миколи Ярошенка, написана у 1888 році. Належить до колекції Державної Третьяковської галереї, що у Москві.

Всюди життя

Автор Микола Ярошенко
Розміри 212 × 106 см
Матеріал полотно
Техніка олія
Місцезнаходження Державна Третьяковська галерея (Москва)

На картині зображені в'язні, котрі, зібравшись біля вікна вагону для арештантів, годують голубів. Ідея картини — людяність, яку зберігають у нелюдських умовах.

Центральна група персонажів нагадує Святе сімейство, в ній можна вгадати євангельських персонажів: Мадонну з немовлям, трьох волхвів з дарами у вигляді хлібних крихт.[1]

На першому плані — мати з малою дитиною. Руки її дбайливо тримають хлопчика, але думками вона далеко від цього недовгого й несподіваного свята волі. Вона вся — гіркі роздуми про долю сина, про його майбутнє. «У ній і в дитині є щось за композицією, що нагадує мадонну. Як ніби художник хотів своє глибоке співчуття до матері і дитини виразити в цьому традиційному образі» — пише М. С. Моргунов. [2]

Картина «Всюди життя» була створена Миколою Ярошенком під враженням від оповідання Льва Толстого «Чим люди живі?». Художник поділяв думку про те, що любов є основою життя і що воно завжди там, де є любов, чим і була зумовлена початкова назва «Де любов — там і Бог».[2] Сам Лев Толстой зауважував: «...Яка дивна річ! І так вона багато говорить вашому серцю ... Ви відходите від картини зворушеним ... На мою думку, все ж кращою картиною, яку я знаю, залишається картина художника Ярошенка «Всюди життя».[1]

Жодна з картин Миколи Ярошенка не користувалася таким визнанням народу. Жодна не була так поширена в репродукціях, листівках, ілюстраціях. Пройнята ідеями глибокого гуманізму, поваги та співчуття до простих, знедолених людей, вона посіла гідне місце серед найкращих робіт передвижників.[3]

Про картину багато говорили, сперечалися, було зрозуміло, що головна ідея картини — це могутня сила добра, любов до життя, увага і співчуття до принижених та ображених. І хоча М. Ярошенко показав тільки один, на перший погляд, буденний епізод із життя засланців, соціальна насиченість образів — старий селянин, робітник, солдат, інтелігент, мати з невинним малям — розкривала великий суспільний сенс картини. Вона прозвучала звинуваченням не тільки царському суду, а й усьому ладу, всій несправедливій порочності системи — царизму.[4]

М. Ярошенко немов зупинив мить гіркого життя простого, гнобленого народу, заточеного в брудний, обшарпаний, темний і вогкий зелений вагон. Усюди життя, — підкреслює художник, — воно скрізь, воно видніється в іншому вікні вагона, через яке ллється світло літнього дня, але його позбавлені ці прості бідні люди, що потрапили за ґрати.[5]

Примітки
  1. Государственная Третьяковская галерея. – Т. 1. – М. : Изд-во «Директ-Медиа», 2011. – 95 с.
  2. Прытков В. Очерки по истории русской живописи второй половины ХІХ века. Н. А. Ярошенко / В. Прытков. – М. : Издательство Государственной Третьяковской галереи, 1950. – 80 с.
  3. Алтаев А. Памятные встречи / А. Алтаев. – Л. : Искусство, 1946. – 305 с.
  4. Горобець П. Видатний художник (До 60-річчя з дня смерті М. О. Ярошенка) / П. Горобець // Зоря Полтавщини. – 1958. – № 3. – С. 4.
  5. Микола Ярошенко: Художній альбом / автор-упорядник С. Бочарова [та ін.]. – Полтава : АСМІ, 2006. – 88 с.

Посилання
  • Картина на сайті Третьяковської галереї
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.