Товариство пересувних художніх виставок

У 1863 14 юнаків, найкращих випускників імператорської Академії мистецтв Петербурга, на чолі з Іваном Крамським демонстративно покинули навчальний заклад після того, як їм відмовили у праві самостійно вибрати теми дипломних робіт. «Бунт чотирнадцятьох» виявився першим випадом проти академічної традиції, що відірвалася від реальності. Об'єднання майстрів реалізму в одну когорту — Петербурзьку артіль художників — стало переворотом в академічному російському мистецтві. Ідея про нове призначення живопису — відображувати блиск і вбогість суспільства повною мірою — стала єдиною для учасників культурного заколоту.

У 1869 московські живописці Григорій Мясоєдов, Василь Перов, Костянтин Маковський, Іларіон Прянишников і Олексій Саврасов запропонували активістам Артілі об'єднатися і створити художнє товариство нового типу, яке, виконуючи просвітницьку місію, організовувало б безкоштовні пересувні виставки (звідси й назва — передвижники, див. також ходіння в народ, народництво, хлопоманство) у різних куточках Російської імперії. Через рік новостворене Товариство пересувних виставок офіційно зареєстровано. У різний час до його складу входили понад сто художників, серед яких Василь Перов, Іван Крамськой, Володимир Маковський, Микола Ґе, Олексій Саврасов, Іван Шишкін, Архип Куїнджі, Віктор Васнецов, Ілля Рєпін, Ісаак Левітан. За 53 роки свого існування (до розпаду в 1923) передвижники провели 48 виставок у Петербурзі, Києві, Москві, Харкові, Одесі, Казані, Ризі й інших містах.

Два десятиліття успішної діяльності Товариства змусили забути про його «хуліганське» коріння: петербурзький конфлікт академістів і заколотників став частиною історії мистецтва. Реалізм і народність, які пронизують передвижницькі картини, були визнані новим, прогресивним витком розвитку живопису. Іван Толстой, віце-президент Академії мистецтв у Петербурзі, який одним із перших усвідомив послаблення позицій традицій сучасного йому живопису, запропонував колишнім «ізгоям» викладацькі посади. Таким чином, у 1894 вчителями академії стали Рєпін, Маковський, Шишкін і Куїнджі. Будучи вже прославленими майстрами пейзажу, вони навчали нове покоління живописців цього мистецтва, що зміцнило свої позиції як самостійний жанр.

Примітно, що ще за життя більшість учасників Товариства мали визнання і в народі, і в середовищі панівного класу й були досить заможними. Особливу, якщо не найбільш значущу, роль відіграв у цьому знаменитий купець, меценат і шанувальник живопису Павло Третьяков. З 1856 він почав збирати колекцію картин у нині прославленій галереї в Лаврушинському провулку Москви. До кінця XIX століття бути виставленим у Третьяковці нарівні з Василем Верещагіним, Василем Полєновим і Володимиром Боровиковським вважалося особливим шиком.

Третьяков приятелював із багатьма живописцями, вкладаючи значну частину своїх статків у їхні твори. В одного тільки Маковського Павло Іванович особисто придбав понад 30 робіт. Його галерея, що стрімко розросталася, лише за три десятиліття стала культовим музеєм Російської імперії і щонайменше ще на сотню років закріпила за іменами представлених у ній живописців статус народних улюбленців і геніїв.

Товариство утворилося в 1870 в Петербурзі за ініціативою І. Н. Крамського, Р. Р. Мясоєдова, М. М. Ге і В. Г. Перова в процесі боротьби передових художніх сил країни за демократичні ідеали і на противагу офіційному центру мистецтва — петербурзькій Академії мистецтв (див. Академії художні). Товариство розвивало найкращі традиції Артілі художників, керівник якої І. Н. Крамськой став ідейним вождем нового об'єднання. П. знаходилися під впливом суспільних і естетичних поглядів В. Г. Белінського і Н. Р. Чернишевського. Звільнившись від регламентації і опіки Академії мистецтв у створенні, демонстрації та реалізації своїх творів, вони організували внутрішнє життя Товариства на кооперативних засадах, розгорнули освітню діяльність.

З 1871 Товариство влаштувало 48 пересувних виставок у Петербурзі та Москві, після чого вони демонструвалися у Києві, Харкові, Казані, Орлові, Ризі, Одесі та ін. містах. Рішуче порвавши з канонами та ідеалістичною естетикою академізму, мистецтво П. мало своєю основою творчий метод критичного реалізму. П. звернулися до правдивого з демократичних позицій зображення життя та історії народу, рідної країни, її природи. Прагнучи служити своєю творчістю інтересам трудового народу, вони прославляли його велич, силу, мудрість і красу, а часто піднімалися до нещадного викриття тих, що його пригноблюють і ворогів, нестерпно важких умов його життя. У гуманістичному мистецтві П. знайшли рішуче засудження російських самодержавних порядків, з гарячим співчуттям було показано визвольний рух російського народу. Характерні для П. картини відрізнялися великою силою психологізму і соціального узагальнення, високою майстерністю типізації, умінням через окремі образи та сюжети представляти цілі класи і стани. Провідними жанрами в мистецтві П. були побутовий жанр і портрет, що дозволяли якнайповніше показувати життя народу, створювати образи передових людей прямо затверджувати демократичні ідеали. Значний розвиток отримали також історичний жанр та пейзаж ; у картинах на євангельські сюжети втілювалися актуальні етично-філософські проблеми.

Творчість П. в період свого розквіту в 1870—1890-х розвивалася убік усе ширшого охоплення життя, все більшої природності та свободи зображення. На зміну дещо скутій та сухуватій манері письма темними фарбами приходять вільна широка манера, передача навколишнього середовища за допомогою світлої палітри, рефлексів, кольорових тіней; різноманітнішою та вільнішою стає композиція картини, що відображала прагнення художників до якнайбільшої природності зображення, до відтворення живого зв'язку людини з довкіллям, природою. У творчості П. критичний реалізм досяг у російському образотворчому мистецтві своєї кульмінації. Новаторське, істино народне мистецтво П. служило дієвим засобом демократичного, суспільного, етичного та естетичного виховання багатьох поколінь і, врешті решт, стало важливим чинником розвитку російського визвольного руху, допомагало зростанню революційної свідомості суспільства.

Товариство об'єднувало майже всі найталановитіші художні сили країни. У його склад в різні часи входили (окрім ініціаторів) І. Ю. Рєпін, В. І. Суріков, В. Є. Маковський, І. М. Прянішников, О. К. Саврасов, І. І. Шишкин, Ст М. Максимов, К. А. Савіцкий, А. М. і В. М. Васнецови, А. І. Куїнджі, В. Д. Поленов, Н. А. Ярошенко, І. І. Левітан, Серов Валентин і ін. Учасниками виставок Товариства були М. М. Антокольський, В. В. Верещагин, А. П. Рябушкин і ін. Велику роль в розвитку мистецтва П. грав критик-демократ В. В. Стасов; Третьяков Павло, комплектуючи свою галерею творами П., надавав їм важливу матеріальну й моральну підтримку. Авторитет і суспільний вплив Товариства неухильно зростали. Самодержавство вимушене було відмовитися від первинної тактики утисків і цькування П. Оно робило спроби підпорядкувати собі їхню діяльність, щоб підняти значення АХ (Академія мистецтв), яка переживала глибоку кризу.

У 1890-х до складу АМ (Академія мистецтв) увійшли видні члени Товариства (Рєпін, Маковський, Шишкін та ін.). До П. належали художники з України, Латвії, Вірменії і ін. країн, що зробили великий внесок на розвиток своїх національних художніх шкіл по шляху реалізму, народності і демократичних ідеалів. Величезне значення для розвитку російського. реалістичного мистецтва мала педагогічна діяльність П. (В. Р. Перов, І. Е. Рєпін, В. Е. Маковський, І. Н. Крамськой, А. До. Саврасов, А. І. Куїнджі, До. А. Савіцький, В. Д. Поленов, М. К. Грандковський і ін.). На рубежі 19—20 вв.(століття) мистецтво ряду П. стало втрачати глибину віддзеркалення життя, викривальний пафос. Товариство втрачав минулий суспільний вплив, але основне ядро П. до кінця зберегло вірність реалізму і демократичним ідеалам. У 1890—1900-х рр. в творчості передової групи П. з'являлися соціалістичні ідеї, що відображали розвиток робочого руху, народжувалися елементи соціалістичного мистецтва (Н. А. Касаткин, Л. Ст Попов, С. В. Іванов і ін.). Багато П. увійшли до радянської художньої культури, з'явилися носіями великих реалістичних традицій 19 ст і допомогли формуванню мистецтва соціалістичного реалізму. Товариство П. розпалося в 1923. Його члени влилися переважно в АМРР, продовжуючи в нових історичних умовах служити своїм мистецтвом народові.

• Н. П. Собко. Иллюстрированный каталог XIX й передвижной выставки. 1891.Электронная библиотека Одесского художественного музея.(рос.)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Передвижники // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1323. — 1000 екз.
• Володимир Стасов. Пересувна виставка 1871 року (укр.)

1. На передвижных выставках показывались лишь те произведения, которые ранее нигде не экспонировались.