Віденська конвенція про дипломатичні відносини

Конвенцію було прийнято на міжнародній конференції у Відні, яка проходила в період з 2 березня по 18 квітня 1961 року. У конференції взяла участь 81 держава, близько 40 з них підписали конвенцію. Конвенція регламентує всі основні питання дипломатичного права: регламентуються види і функції дипломатичних місій, процедура призначення голови дипломатичного представництва, класи голів таких представництв, розкривається поняття дипломатичного імунітету.

Конвенція складається з 53 статей і включає також два факультативні протоколи: про набуття громадянства співробітниками дипломатичних представництв і членами сімей цих співробітників, що живуть разом з ними, і про обов'язкове розв'язання дискусій відносно тлумачення або застосування Конвенції Міжнародним Судом.

   Країни, що ратифікували угоду

   Країни-члени ООН, що не є учасниками угоди

Віденська конвенція досі є одним з провідних документів дипломатії всього світу.

Віденська конвенція закріпила практику поділу глав дипломатичних представництв на три класи: посли і папські нунції; посланці і папські інтернунціі; повірені в справах. Згідно з Конвенцією 1961 р., між дипломатичними представниками різних класів не повинно проводитися ніякого розрізнення, крім відмінності у ставленні старшинства та етикету. За старшинством в дипломатичному корпусі посли стоять на першому місці.

• О. В. Задорожній, В. М. Матвієнко. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Віденська конвенція про дипломатичні відносини