Віденська мирна угода 1738 року

Це був один з останніх міжнародних договорів, написаних латиною (разом з Белградським договором, підписаним наступного року).

За умовами договору Франція гарантувала прагматичну санкцію і визнавала курфюрста саксонського Фрідріха Августа II польським королем під ім'ям Августа III[1]. За Станіславом Лещинським залишався довічно королівський титул, йому також передавалися герцогство Лотарингія і графство Бар, які після його смерті повинні були відійти до Франції[1]. Герцог Лотаринзький Франц Стефан, зять імператора Карла VI, як компенсацію за Лотарингію отримував Герцогство Парма в складі Парми, П'яченци та Великого герцогства Тосканського, престол якого виявився вакантним у зв'язку з припиненням династії Медічі.

Австрія відмовлялася від здобутого нею за підсумками Утрехтського мирного договору і Лондонського договору 1720 року королівства Сицилія, яке було передано молодшої лінії іспанських Бурбонів (без права об'єднання з Іспанією під одним скіпетром).

Сардинія отримувала частину Міланського герцогства (Новара, Тортона), що належав Австрії.

Російська імперія актами від 15 травня і 23 листопада 1736 року декларувала свою згоду з прелімінарним мирним договором 1735 року і приєдналася до Віденської мирної угоди (точніше, до її 6-ї статті, яка формулювала згоду з польського питання) актом від 21 травня 1739 року.

Віденська мирна угода стала військовою та дипломатичною поразкою Австрії, яка через невдалу турецьку війну була змушена закріпити важкі умови прелімінарного договору з Францією 1735 року, прагнучи за посередництва останньої укласти мир з Портою. У той же час договір був великим успіхом Франції, якій вдалося не тільки значно послабити позиції Австрії в Італії, але і завершити, з приєднанням Лотарингії, возз'єднання своєї національної території. Одночасно Віденський мирний договір був відображенням військово-дипломатичних успіхів Російської імперії, яка здобула перемогу над Францією в польському питанні.

• Віденські мирні угоди // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)