Відкрите суспільство та його вороги

Назва першого тому «У полоні Платонових чарів» відображає точку зору Поппера про те, що більшість перекладачів Платона протягом століть перебували у полоні величі класика античної філософії і його неповторного стилю. При цьому Поппер стверджує, що вони безкритично прийняли політичну філософію Платона як зразкову ідилію, не беручи до уваги її небезпечні тенденції до тоталітарної ідеології.

На відміну від більшості послідовників Платона у його час, Поппер відрікся від Платонових ідей перейнятих у Сократа, стверджуючи, що перший у свої пізніші роки не підтримував жодних гуманітарних та демократичних ідей свого вчителя. Зокрема, Поппер звинувачує Платона у його зраді Сократа у праці «Держава», у якій Платон зображає Сократа прихильним до тоталітаризму.

Карл Поппер розглядає Платоновий аналіз соціальних змін і настроїв, визнаючи його хист як соціолога, проте відкидає запропоновані ним варіанти вирішення цих проблем. Це пов'язано з тим, що Поппер трактує гуманістичні ідеали Афінської демократії як пердемови зародження його уявлення про «відкрите суспільство». Ненависть Платона до демократії призвела його до потреби «захищати обман, політичні фантазії, табуйовані забобони, придушення істини, і, зрештою, жорстоке насильство». Поппер вважає, що історичні ідеї Платона обумовлені страхом перед змінами, що зумовлені ліберальною демократією. Також, як аристократ і родич афінського диктатора Крітіас, Платон, за словами Поппера, був прихильним до олігархії свого часу і зневажливо ставився до пересічних громадян. Поппер також підозрює, що Платон був жертвою власного марнославства і хотів сягнути найвищого статусу Філософа у відповідності до власного уявлення про найкращого правителя.

Останній розділ першого тому має таку ж назву, як і уся книга, і розкриває власні філософські міркування Карла Поппера про необхідність ліберальної демократії як єдиної форми державного врядування, що дозволяє здійснювати інституціональні перетворення без застосування насильства та кровопролиття.

У другому томі під назвою «Спалах пророцтва: Геґель, Маркс та послідовники» Карл Поппер критикує Георга Вільгельма Фрідріха Геґель та Карла Маркс, простежуючи розвиток їхні ідей від Арістотеля, стверджуючи, що саме вони були предвісниками і основоположниками тоталітаризму XX столітті.

Поппер визнає, що на відміну від Геґеля, Карл Маркс глибоко переймався тяжким становищем простих людей і несправедливістю, яка панували у його час в капіталістичних суспільствах. Крім цього, праці Маркса пропонують цікаві економічні, соціологічні та історичні уявлення. Проте Поппер категорично відкидає історичний, анти-раціональний і тоталітарний світогляд Маркса.