Фрідріх Гаєк

Провідною ідеєю економічної філософії Ф. Гаєка є концепція «спонтанного порядку», яка об'єднує такі положення:[10]

• ринкова економіка виникає та еволюціонує як результат взаємодії людей, але це не означає можливості цілеспрямованого впливу людей на ці процеси;
• розвиток ринкової системи відбувається за власною внутрішньою логікою, зумовленою тим, що у її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями. Ці знання є неусвідомленими, і тому не можуть бути формалізованими, узагальненими в теоріях і взятими за основу економічної політики;
• практичні знання господарюючих суб'єктів являють собою розсіяну і неякісну інформацію про умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки;
• ринковий порядок цілком виключає можливість будь-якого зовнішнього втручання у цей процес без загрози часткової або повної руйнації;
• ринковий порядок принципово відрізняється від природних і технологічних об'єктів і систем, знання про які легко можна формалізувати за допомогою математичних графіків і формул і використовувати для управління ними.

Ідею спонтанності розвитку ринкового порядку Ф. Гаєк розповсюджує і на гроші, які, на його думку, не можуть виступати інструментом грошової політики держави, бо це призводить до інфляції та економічних спадів. Стабільність грошової системи може бути досягнута лише на основі її лібералізації, тобто відміною державної монополії на емісію грошей і конкуренцією приватних емітентів.

Гаєк розвинув економічну теорію Людвіга фон Мізеса. Ціни та виробництво (англ. Prices and Production) є продовженням ідей Тимчасова рівновага та зміни вартості грошей (1928) (англ. The intertemporal price equilibrium and movements in the value of money). За працю Ціни та виробництво в 1974 Гаєка було нагороджено Нобелівською премією з економіки.[13]

Його аналіз ґрунтується на традиційній теорії рівноваги. На ньому також відчувається вплив теорії Кнута Вікселя; невідповідність банківського відсотку за кредит природному відсотку спричиняє дисбаланс. В основі економічної теорії Гаєка лежать такі міркування: через добровільні заощадження зменшується попит на споживчі товари. Відносна ціна на споживчі товари зменшується. Збільшуються інвестиції в капітал, що призводить до падіння відсотку за кредит. Здешевлення позикового капіталу робить привабливішими інвестиції (Ефект Рікардо). Поки це ґрунтується на добровільних заощадженнях, економіка прямує до рівноваги.[13]

При зниженні вартості грошей через штучне розширення кредиту зростають інвестиції в засоби виробництва. Однак, емітовані гроші згодом спричиняють зростання попиту на споживчі товари, виробництво яких було відносно зменшено через інвестиції в складніші та довші виробництва, які даватимуть віддачу лише через деякий час. Зростання відносних цін на споживчі товари спричиняє наслідки, протилежні першим наслідкам розширення кредиту: збільшуються прибутки в секторах промисловості, які найближче знаходяться до споживача, та зменшуються, у відносному вимірі, в інвестиційних секторах. Такі зміни спричиняють реструктуризацію економіки з інвестицій до споживання, з тяжкими втратами для інвестиційно-залежних галузей економіки. Рецесія стає неминучою, оскільки бракує справжніх ресурсів для завершення понад міру амбітних проектів.

Ситуацію, яка виникає внаслідок розширення кредиту можна порівняти з населенням ізольованого острову, яке витрачає всі заощадження на спробу будівництва величезної машини, яка б задовольняла всі потреби, а витративши всі заощадження та капітал до завершення будівництва населення має покинути проект та повернутись до збирання їжі.

У своїх дослідженнях Гаєк приділяв велику увагу всім різновидам соціалізму. У методологічному фокусі його праць завжди знаходилась проблема знань (розподілу інформації), яка поєднувала його соціологічні дослідження та зацікавлення психологією. Вже в 1920-ті роки він доводив, що в суспільстві з поділом праці інформація також розподілена та єдиний планувальник неспроможний охопити всю систему у всіх її деталях тому командна економіка принципово неможлива, або, щонайменше, істотно менш ефективна за ринкову. Згодом він розширив свою теорію на антропологічні, культурні та інформаційно-теоретичні спостереження. Тим самим він не ставив під сумнів високі моральні цілі деяких соціалістів, натомість, він ставив під сумнів запропонований шлях, особливо кожне втручання держави в економіку.

1944 року у Великій Британії виходить друком Шлях до кріпацтва (англ. The Road to Serfdom). У ній він пояснює, що націонал-соціалізм в Німеччині та фашизм в Італії не є — як вважали інтелектуали-соціалісти — формами капіталістичної реакції, а, натомість, «розвитком соціалізму». Згідно з Гаєком, мета книги у перетворені, поширених на той час антиліберальних настроїв більшості, та застереження щодо загроз соціалізму. Основний аргумент Гаєка полягає в тому, що всі види соціалізму, колективізму та командної економіки суперечать ліберальним правам індивіда та принципам правової держави. Варварство та деспотизм тоталітарних держав — тоді, в першу чергу Німеччина, Італія, та Радянський Союз — не є наслідком жорстокості відповідних націй, а наслідком втілення соціалістичних доктрин командної економіки. Втілення соціалістичних ідеалів неодмінно призводить до гноблення, навіть якщо і не стоїть на меті соціалістів.

Згодом він розвинув цю теорію та додав, що навіть втручання держави, яке не ставлять під сумнів ринкову економіку, у віддаленій перспективі призводить до втрати свободи. Також він вважав, що «політична свобода в сенсі демократії, „внутрішня“ свобода, свобода в сенсі відсутності перешкод на шляху реалізації наших бажань, чи навіть свобода від страху та нужденності мають мало спільного з особистою свободою та часто конфліктують з нею. […] Свобода, про яку тут йдеться, може служити загальним політичним принципом та метою всіх визвольних рухів, полягає у відсутності довільно застосованого примусу.»[14] Однак, він вважав необхідним примус тоді, коли ця свобода ставиться під сумнів: «дієвий захист свободи, таким чином, має бути сталим, догматичним та не робити жодних поступок доцільності, навіть тоді, коли неможливо точно встановити, що за винятком очевидних позитивних наслідків, можливі й негативні наслідки через її порушення. Свобода буде збережена лише тоді, коли її вважатимуть загальним принципом, застосування якого не вимагає обґрунтування».

По закінченню Другої світової війни Гаєк побачив шанс для відродження лібералізму. В 1947 році він заснував Спільноту Мон Пелерін як платформу для розвитку нового лібералізму. У першій зустрічі брали участь окрім знайомих Гаєка Людвіга фон Мізеса, Карла Поппера Людвіг Ерхард, Вальтер Ойкен та Вільгельм Рьопке, котрі займались підготовкою соціальної ринкової економіки в Західній Німеччині. Гаєк підтримував ідеї розбудови соціальної ринкової економіки на основі неолібералізму, але починаючи з середини 1960-х став попереджати про посилення втручання держави в економіку та прагнув надрукувати німецьке видання Шляху до Кріпацтва до 1971 року.[15]

Окрім питань економіки, по закінченню Другої світової війни Гаєк присвячує основну увагу інформаційно-теоретичним, епістемологічними, культурологічними проблемам та філософії права і теоретичним проблемам психології.

Вільне суспільство, згідно з Гайєком, має дотримуватись порядку на основі чітких абстрактних правил. Також необхідне дієве обмеження та точне визначення можливостей держави конституцією, аби захистити права індивіда. Найважливішим способом обмежити державний апарату примусу він вважав обов'язок діяти відповідно до загальних правил, та неможливість застосування сили за бажанням.[16] Проблема не в тому, хто править, а в тому, скільки влади перебуває в руках правителів. Чиста, нічим не обмежена демократична влада має тенденцію до перетворення на «тоталітарну демократію». Розроблену в Конституції свободи систему можна характеризувати, як номократію. Подібна система не виключає можливості втручання держави в економіку, лише вимагає, аби таке втручання відбувалось згідно з чітко визначеними загальними правилами. Таким чином, Гаєк віддалявся від Laissez-faire. Однак деякі типи втручання, наприклад контроль за цінами або перерозподіл багатств, не сумісні з вільним суспільством.[17]

В Конституції свободи Гаєк стає на захист суто негативної свободи. Він доводив, що з позитивної свободи випливає, що людина вільна лише тоді, коли може робити те, що забажає. Однак, це означатиме, що людина вільна лише тоді, коли всемогутня, що абсурдно. Але, якщо погодитись на обмежену позитивну свободу, тобто, людина вільна тоді, коли їй забезпечено деякі базові потреби, то така система не буде життєздатною в умовах плюралізму. Будучи прибічником індивідуалізму, він відкидав можливість обмеження свободи будь чим, окрім людей.

Режим, відданий справі встановлення соціальної справедливості створює умови для діяльності груп впливу. Якщо держава займається розподілом ресурсів за відсутності моральних критеріїв розподілу, а таку моральність неможливо встановити в умовах плюралізму, тоді групи впливу претендуватимуть на ресурси, які з їхньої суб'єктивної точки зору, справедливо їм належать. Швидше за все, це призведе до того, що держава розподілятиме ресурси на користь найвпливовіших груп в суспільстві.

Також Гаєк вважав, що до розуміння бідності слід підходити обережно. На його думку, бідність найліпше розглядати не у відносному вимірі, а в абсолютному. Якщо правильно розуміти бідність, то вільна економіка розв'язує проблему бідноти ліпше за перерозподіл ресурсів бюрократами.[18]

«Згубна самовпевненість» (англ. «The Fatal Conceit»), згідно з цією роботою, цінові сигнали — єдиний засіб надання можливості кожному економічному суб'єкту, який приймає рішення, повідомити приховану або розподілену інформацію один одному, щоб розв'язати проблему економічного розрахунку.