Війна віннебаго

Після війни 1812 року США намагалися не допустити воєн між індіанськими племенами. Такі війни ускладнювали купівлю земель в індіанців та переселення індіанців на Захід, що було основною метою кінця 1820-х років[2].

У цей час білі американці почали масово зазіхати на землі племені Віннебаго, що містили багаті поклади свинцю. Видобування та продаж свинцю були однією з ключових складових економіки племені Віннебаго протягом багатьох років[3]. Між американцями та індіанцями часто виникали сутички, а американські чиновники вважали, що цей регіон має стати невіддільною частиною Сполучених Штатів, і намагалися домовитися з індіанцями, щоб вони відмовились від претензій на нього[4].

Наприкінці червня 1827 року вождь Віннебаго Червоний Птах разом із двома іншими індіанцями відправився на місце, де, на їхню думку, відбулася страта. Однак, не знайшовши жодних слідів, вони вторглися в будинок місцевого жителя, сина афро-американської медсестри та акушерки «Тітки Мері Енн». Було вбито сина медсестри, його дружину та ще одного чоловіка — найманого працівника чи друга сім'ї. Хто саме здійснив вбивство, невідомо[16]. Червоний Птах разом зі своїми супутниками повернувся до племені із трьома скальпами[17].

30 червня близько 15 віннебаго разом із кількома дакотцями напало на дві американські яхти. Двоє американців загинуло, чотири отримало поранення; серед індіанців було 7 загиблих[18]. За словами Патріка Юнга, це був перший організований напад індіанців на американців в цьому регіоні з 1812 року[19].

Віннебаго намагалися схилити на свою сторону інші місцеві племена, але більшість вождів закликало своїх підданих дотримуватися нейтралітету та триматися далі від війни. Навіть усередині племені Червоний Птах не отримав широкої підтримки. Без союзників широкомасштабна війна була неможлива[20]. 

Вождь Вакун Декор, що виступив посередником у переговорах між США та індіанцями. Портрет 1825 року.

Напади викликали паніку у місцевого населення. Вони намагалися втекти у Чикаго чи інші великі міста, або сховатися у закинутому форті Кроуфорд[21].

Льюїс Касс, губернатор Мічигану, і Томас Мак-Кенні, суперінтендант у справах індіанців розуміли, що головне — не допустити втягнення у повстання інших племен. Вони запросили всіх бажаючих індіанців отримати подарунки та харчові продукти, чим скористалися понад 2000 осіб[22]. Мак-Кенні попередив, що єдиний спосіб не допустити нападу американської армії на землі Віннебаго — це видати організаторів заколоту[23].

Тим часом почалася мобілізація військових. 10 липня 200 солдатів із форту Снеллінг перемістили до форту Кроуфорд. 29 липня до них приєдналося ще 500 жовнірів з Джеферсона під командуванням генерала Генрі Аткінсона. За кілька днів Генрі Додж зібрав 130 ополченців, переважно з-поміж шахтарів[24]. Губернатор Іллінойсу Нініан Едвардс відправив на допомогу 600 озброєних поліцейських[25].

На сході Мак-Кенні та майор Вільям Уістер зібрали ще понад 300 військових та ополченців, зокрема з-поміж індіанців та метисів. 29 серпня Аткінсон почав рух річкою Вісконсин до поселення індіанців, сили Уістлера прямували до нього з півночі[26].

1 вересня військові прибули до індіанців і 3 вересня їх вожді передали їм Червоного птаха та одного його поплічника[27]. У наступні тижні було передано ще 4 учасників повстання[28].

Після війни зросла кількість американців, що їхали на ці землі для видобутку свинцю. У січні 1828 року на землях Віннебаго понад 10 000 шахтарів займалися незаконним видобутком свинцю, зокрема загін Генрі Доджа, який розгорнув ту свій табір і стверджував, що навіть американська армія не змусить його звідси піти[29]. Через це Віннебаго 25 серпня 1828 року підписали договір, у якому зобов'язувалися продати США землі зайняті шахтарями[30].

Затримані індіанці утримувалися у форті Кроуфорд. Американські військові найбільше хотіли покарати Червоного Птаха, вважаючи його лідером повстання. Мартін Зангер переконаний, що ця віра була помилковою, оскільки не враховувала децентралізований характер індіанського суспільства. Прикордонники просто частіше за інших бачили Червоного Птаха, тому вважали його лідером повстання[8]. Червоний Птах захворів на дизентерію і помер 16 лютого 1828 року, ще до початку суду[31].

Землі отримані США внаслідок війни Віннебаго виділено помаранчевим, унаслідок угоди з Радою Трьох Вогнів — жовтим.

Через відсутність свідків та складність перекладу судовий процес почався лише в серпні 1828 року. Суддею був Джеймс Дуейн Доті. За словами Патріка Юнга, усі докази вказували на те, що всі вбивства здійснював Червоний Птах[32]. Проте присяжні визнали винними затриманих індіанців і засудили їх до страти. Адвокати подали апеляцію, стверджуючи, що присяжні не врахували всіх доказів.

3 листопада 1828 року президент Джон Квінсі Адамс сказав, що страти, ймовірно, викличуть інше повстання, і помилував індіанців в обмін на продаж землі[33]. У липні й серпні 1829 року в договорах із Радою Трьох Вогнів та племенем Віннебаго США отримували право на використання їхніх земель в обмін на щорічні виплати 16 000$ і 18 000$ відповідно[34].

Щоб запобігти новим постанням, США збільшили свою військову присутність у регіоні, збудувавши у жовтні 1828 року форт Віннебаго[35].

Конфлікт також похитнув віру американців у можливість співіснування з індіанцями та їх асиміляцію. 2 грудня 1828 року Президент Адамс заявив, що спроба цивілізувати індіанців провалилася і їх необхідно відселяти на Захід[36]. Цю політику продовжив і його наступник Ендрю Джексон[37].

• Hall, John W. Uncommon Defense: Indian Allies in the Black Hawk War. Harvard University Press, 2009. ISBN 0-674-03518-6.
• Jung, Patrick J. The Black Hawk War of 1832. Norman, OK: University of Oklahoma Press, 2007. ISBN 0-8061-3811-4.
• Jung, Patrick J. «Judge James Duane Doty and Wisconsin's First Court: The Additional Court of Michigan Territory, 1822—1836.» Wisconsin Magazine of History, Volume 86, Issue 2, 2002—2003.
• Trask, Kerry A. Black Hawk: The Battle for the Heart of America. New York: Henry Holt and Company, 2006. ISBN 0-8050-7758-8.
• Wyman, Mark. The Wisconsin Frontier. Bloomington: Indiana University Press, 1998. ISBN 0-253-33414-4.
• Zanger, Martin. «Red Bird.» In R. David Edmunds, ed., American Indian Leaders: Studies in Diversity, 64–87. Lincoln: University of Nebraska Press, 1980. ISBN 0-8032-6705-3.

• Text of the 1828 provisional treaty
• Text of the 1829 treaty