Війна за Вльору
Війна за Вльору (алб. Lufta e Vlorës, італ. Guerra di Valona) або Війна 1920 року (алб. Lufta e Njëzetës) — війна між князівством Албанія і королівством Італія, що йшла з 4 червня по 3 вересня 1920 року на території Південної Албанії і зокрема області Вльора. Албанські повстанці, які поступалися за чисельністю і озброєнням італійцям, зуміли домогтися перемоги і визнання незалежності Албанії: обговорення меж молодої держави на Паризькій мирній конференції остаточно завершилося лише після закінчення війни за Вльору. Цей конфлікт вважають поворотним моментом в історії незалежної Албанії[1].
Війна за Вльору | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
За годинниковою стрілкою зверху донизу: італійська військова база; албанські солдати на позиціях; гармати, які захопили албанці | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Албанія | Італія | ||||||
Командувачі | |||||||
Казім Кочулі Ахмет Лепеніца Селам Мусай |
Джованні Джолітті Сеттіміо Пьянчетіні Енріко Готті | ||||||
Військові сили | |||||||
4 тис осіб[1] | 20 тис осіб, частини артилерії та флоту[1] | ||||||
Втрати | |||||||
3 тис загиблих | від 2 до 3 тис загиблих[2] |
Передісторія
Перед вступом у Першу світову війну на боці Антанти 1915 року Королівство Італія підписало таємну Лондонську угоду, за якою зобов'язувалося вступити у війну проти Німеччини й Австро-Угорщини в обмін на низку територіальних поступок після війни. У число обіцяних територій входили Валона (нині Вльора) і острів Сазено (нині Сазані), а майбутнє самої Албанії залишалося під питанням: згодом Антанта могла домогтися розділу значної частини Албанії між Сербією, Чорногорією та Грецією, а частину албанських територій оголосити нейтральною зоною або зовсім віддати Італії[3]. На Паризькій мирній конференції, що пройшла в 1919—1920 роках, союзники довго не могли визначитися щодо кордонів Албанії, але при цьому не піддавали сумніву права Італії на Вльору. Прем'єр-міністр Франческо Нітті очікував, що союзники підтримають приєднання албанських земель до Італії[4].
Перебіг війни
Албанський уряд не визнавав претензій Італії й не бажав іти на поступки. 4 червня він зажадав від Італії відмовитися від претензій на Вльору й передати управління містом і областю Албанії, на що генерал Сеттімо Пьячентіні відповів відмовою. Албанці оголосили про створення Національного комітету оборони під керівництвом Казіма Кочулі і стали збирати добровольців для захисту своїх земель. Командиром загону чисельністю в 4 тисячі осіб став Ахмет Лепеніца. Албанські повстанці були погано озброєні: не всі мали вогнепальну або навіть холодну зброю, хтось озброювався палицями і камінням. Їм протистояли 20 тисяч навчених італійських солдатів, які були озброєні артилерією й мали підтримку з моря.
Албанці зав'язали бої в регіоні Вльора, а незабаром заколотників підтримали і добровольці з інших великих албанських міст[5]. Стрімкий натиск албанців не дозволив італійцям перекинути підкріплення, а заколотники взяли місто Вльора в облогу[6]. 2 серпня 1920 року Італія підписала угоду з Албанією й погодилася вивести свої війська і відмовитися від претензій на Вльору. 5 серпня оголошено припинення вогню, що поклало кінець збройним зіткненням.
Розстановка сил
Албанія
Албанські повстанські частини | |||||
---|---|---|---|---|---|
Загони з Шуллері | Кало Телхаї | ||||
Загони з Кути | Ррапо Чело і Халім Ракіпі | ||||
Загони з Дуката | Шеме Садіку і Ходо Жекірі | ||||
Сили з Лумі та Вльори | Салі Вранішті | ||||
Сили з Фенгу | Мучо Аліу | ||||
Сили з Каніни | Бекір Вело | ||||
Сили з Саларі | Селам Мусай | ||||
Сили з Курвелеша | Ріжа Руна | ||||
Сил з Фтерри | Джафер Шеху | ||||
Сили з Маллакастри | Бекташ Чакрані та Халім Хаміті | ||||
Сили з Скрапара | Ріжа Кодьєлі | ||||
Сили з Берата | Сеїт Топтані та Іжедін Вріоні | ||||
Сили з Пекіні | Адем Гініші | ||||
Сил з Гірокастр | Явер Хуршиті та Джевдет Пікарі | ||||
Сили з Чамерії | Алуш Сеті Така і Мухарем Рушиті | ||||
Сили з Корчі | Капітан Феріт Фрашері й Тосун Селеніца | ||||
Сили з Тірани | Капітан Ізмаїл Хакі Кучі | ||||
Добровольці зі США | Капітан Акіф Перметі й Карейман Татжані |
Італія
Італійські частини | |||||
---|---|---|---|---|---|
Район | Підрозділ | Командувач | |||
Район Вльора—Каніна | Штаб 36-ї дивізії | Генерал Сеттімо Пьячентіні, генерал Еммануеле Пульєзе і генерал де Лука | |||
Кота | Транспортний, продовольчий і медичний центр, 4-е командування змішаної артилерії, альпійський батальйон і 72-й піхотний батальйон | Командир карабінерів, генерал Енріко Готті, начальник гарнізону Кавалло Мікеле | |||
Гьорм | Центр кулеметної роти | Капітан Бергамаскі | |||
Замок Матохасанай | 72-й піхотний батальйон, піхотний полк, 182-я батарея гірської артилерії (70-мм гармати) | Майор | |||
Замок Телепена | Піхотний батальйон, 157-ий артилерійський відділ, сили карабінерів | Майор Бронціні | |||
Перевал Ллогара | 35-й батальйон 35-го полку берсальєрів, 105-й підрозділ | Капітан Боансеа | |||
Хімара | Штаб 35-го полку берсальєрів | Генерал Россі, полковник Манганелі | |||
Селеніца | Майор Гвадалупі | ||||
Затока Вльори | Корабель «Сан Маріо», «Бручеті», «Дуліо», «Алькіна», «Оріон», «Арчіоне» | ||||
Район Уйа-Фтохта | Авіація | ||||
Паная | Склади італійських військ | ||||
Вайза | Шпиталь і пости охорони |
Мирна угода
Після тримісячних боїв було підписано мирну угоду між Італією та Албанією, згідно з якою Уряд Італії зобов'язувався виконати такі пункти:
- Визнати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Албанії в межах кордонів, встановлених 1913 року на конференції в Лондоні.
- Скасувати протекторат, утворений в 1917 році, повністю відмовитися від претензій на місто Вльора і околиці, а також від ідеї утворення будь-якого мандату в Албанії.
- Вивести війська не лише з Вльори та її околиць, а й з території Албанії. При цьому італійці зберігали контроль над островом Сазані, мисами Лінгетта і Трепорті (для контролю затоки Вльора) з правом будівництва укріплень, а також невеликий загін в Шкодері.
- Провести обмін військовополонених з Албанією і звільнення за амністією всіх заарештованих.
Це була перша в історії Албанії угода з іноземною державою, і албанці використовували весь свій вплив і свою міжнародну підтримку для досягнення своїх цілей — зокрема, визнання їхніх кордонів за угодою 1913 року[7].
Пам'ять
Про події війни оповідає албанська народна пісня «Народ Вльори» (алб. Njerëzit e Vlorës)
- І що ми чуємо,
- На жаль на нашу Флору: Італійці наступають: На поїздах і парашутах.
- Але вона не здалась, ми не допустимо цього.
- Зберіться, товариші, в атаку,
- Звільнимо нашу Вльору.
Оригінальний текст (алб.)Ç’është kështu që dëgjojmë
vaj medet o Vlora jonë
Vlorën tonë ta çlirojmë[8].
italianët po zbarkojnë
me pampor e me ballonë
jo mor jo nuk e durojmë.
Ngrihi shokë të sulmojmë
Примітки
- Stephanie Schwandner-Sievers, Bernd Jürgen Fischer. Albanian identities: myth and history. Edition illustrated. C. Hurst & Co. Publishers, 2002. ISBN 1-85065-572-3, ISBN 978-1-85065-572-5
- Hugh Montgomery-Massingberd, editor, Burke's Royal Families of the World, Volume 1: Europe & Latin America (London, UK: Burke's Peerage Ltd, 1977), page 106
- Southern Albania, 1912—1923 Publisher Stanford University Press ISBN 0-8047-6171-X, 9780804761710 p.61
- Italy from liberalism to fascism, 1870—1925 Author Christopher Seton-Watson Edition illustrated Publisher Taylor & Francis, 1967 ISBN 0-416-18940-7, ISBN 978-0-416-18940-7 p. 578
- GLI ITALIANI IN ALBANIA (італ.)
- Утворення Албанської держави (рос.)
- Albania and King Zog: independence, republic and monarchy 1908—1939 Volume 1 of Albania in the twentieth century, Owen Pearson Volume 1 of Albania and King Zog, Owen Pearson Author Owen Pearson Edition illustrated Publisher I.B.Tauris, 2004 ISBN 1-84511-013-7, ISBN 978-1-84511-013-0 page 151
- Njerëzit e Vlorës (алб.)
Література
- Akademia e Shkencave e RPSSH «Fjalori Enciklopedik Shqiptar», Tirana, 1985.
- Jacques, Edwin. Shqiptarët: Historia e popullit shqiptar nga lashtësia deri në ditët e sotme. Trans. Edi Seferi. Tirana: Mcfarland, 1995.
- Pearson, Owen. Albania in the Twentieth Century: A History. Volume One. New York: I.B. Tauris, 2006 (ISBN 1-84511-013-7).