Вільям Сафайр

Вільям Льюїс Сафір народився в Нью-Йорку, син Іди (народжена Паніш) та Олівера Крауса Сафіра. Його сім'я була єврейською, і походить з батьківського боку з Румунії. Сафір пізніше додав «е» до свого прізвища з причини вимови, хоча декотрі його родичі продовжують використовувати оригінальне написання.

Сафіре закінчив Середню школу науки в Бронксі, в спеціалізованій школі в Нью-Йорку. Він вчився в Сіракузському університеті, але кинув його після двох років навчання. Він виступив з промовою в Сіракузах в 198 і 1990 роках, і став довірчим власником університету.

Він мав відношення до громадської виконавчої влади з 1955 до 1960 року. Раніше він був радіо та телевізійним продюсером і армійським кореспондентом. Він працював як публіцист в сфері житлового будівництва, модель дому якого виставлена на американській виставці в парку «Сокільники» в Москві в 1959 році — той, у котрому Річард Ніксон  та Микита Хрущов проводили свої відомі «Кухонні дебати». Сафіре були зроблені широко розповсюджені фотографії цієї події.

Сафіре приєднався до кампанії Ніксона в президентській гонці в 1960 році, і знову в 1968 році. Після перемоги Ніксона 1968 року, Сафіре служив спічрайтером для нього і для Спіро Агню; він добре відомий тим, що створив Агню відомий термін «прокляті натінки набів негативізму».

Сафіре підготував виступ під назвою «У випадку катастрофи на Місяці» для читання президентом Ніксоном на телебаченні, якби астронавти на Аполлоні-11 опинились на Місяці. Згідно планів, Місія керування дозволить «закрити комунікації» з Аполлон-Місячним Модулем і священик засвідчив би, що їхні душі «глибше глибокого», для загальних мас це прирівнюється «похованню в морі». Були заплановані також дзвінки дружинам космонавтів. Промова виникла в доповідній записці Ніксону від Сафіре начальнику штабу Х. Р. Холдеману, який запропонував думку, що протокол адміністрації може бути наслідком у відповідь на такі катастрофи.

Останні рядки підготованого тексту містять алюзію на Руперта Брукаса, зокрема його вірш «Солдат» часів Першої світової війни. В 2013 році в статті журналу «Внутрішня політика» Джошуа Кіттінг включив промову як одну із шести записів в список «Найвеличніші представлені світу промови», ніколи раніше не роблені.

Він приєднався до New York Times в якості політичного наглядача в 1973 році. Скоро Сафайр зрозумів, що у нього була мета «національної безпеки» — прослуховувати телефонні розмови, санкціоновані Ніксоном, і, зазначивши, що він працював лише на внутрішніх справах, писав так, як він пізніше охарактеризував, з «прихованою люттю», і що він не працював на Ніксона через важке десятиліття, «щоб він, або якість „ящури параної“ не діяли без його згоди, прослуховуючи мої розмови».

В 1978 році Сафайр виграв Пулітцерівську премію за коментарі про допущені бюджетні порушення з боку Берта Ланса; в 1981 році Ланс був виправданим судом присяжних по всіх дев'яти пунктах звинувачень. 27 жовтня 1980 року колонка Сафайр під назвою «Аятолла голосів» цитується в кампанію на Рональда Рейгана в цьогорічних президентських виборах.

Сафайр є автором дотепної назви промови, в той час, президента Джорджа Буша-старшого, в Верховній Раді УРСР. За 3 тижні до розвалу Радянського Союзу, Президент Буш застерігав українських парламентарів від "суїцидального націоналізму". Сафайр влучно назвав ту промову Промова «Котлета по-київськи».

Сафайр також часто з'являвся на каналі NBC у «Зустрічі з пресою».

Після оголошення в політичній рубриці Сафайр про вихід на пенсію в 2005 році, Артур Сульцбергер-молодший, засновник New York Times, сказав: «New York Times без Білла — це щось неймовірне;Біллові провокативні і проникливі коментарі привели наших читачів в полон, оскільки він вперше прикрасив наші рубрики в 1973 році. Читання його рубрики стало важливою та приємною частиною дня для наших читачів у всій країні та у всьому світі. Неважливо, погоджуєтесь ви з ним чи ні, його написання — це захоплююче, інформативно та цікаво».

Сафайр служив в якості члена Пулітцерівської премії Ради з 1995 по 2004 рік. Після закінчення його колонки, він став штатним керівником Фонду Дана, де він був головою з 2000 року. В 2006 році Сафайр був нагороджений Президентською Медаллю Свободи від президента Джорджа У. Буша.

Частини ФБР-файлів Сафайр були опубліковані в 2010 році. Документи «деталі заказаного прослуховування адміністрації Ніксона» включали «прослуховування телефонних розмов» Сафайр.

В доповнення до його політичних рубрик, Сафіре написав рубрику «Про мову», в щотижневику New York Times Magazine від 1979 року до місяця своєї смерті. Багато з рубрик були зібрані в книги. На думку лінгвіста Джефрі Палума, з роками він став менш «граматичним занудою», ‒ і Бенджамін Циммер зсилався на його готовність вчитись від описуючих лінгвістів.

Ще одна книга про мову була «Нова мова політики» (1968 рік), яка склалась в те, що Циммер назвав Сафіре «magnum opus» (найбільш амбіційна робота вченого), «Політичний словник Сафіре».

Сафіре описав себе «лібертаріансько-консервативним». В статті у Washington Post в кінці своєї рубрики цитує свої слова на цю тему: «Я готовий вбити консерваторів, коли вони роблять речі, які не є свободолюбними. [Після 9/11 нападів] я був першим, аби дійсно піти після Джорджа В. на його звернення до ув'язнених».

Після голосування за Білла Клінтона в 1992 році, Сафіре став одним з ведучих критиків адміністрації Клінтона. Гілларі Клінтон, зокрема, була часто об'єктом його гніву. Він спровокував суперечки 8 січні 1996 року, що виникли, коли він, переглянувши її записи, дійшов висновку, що вона «вроджена брехуха». Вона не відповіла на конкретні приведені приклади, але сказала, що в неї немає докорів сумління, це було заради її матері. Зі слів на той час прес-секретаря президента: «Президент, якби він не був би Президентом, привів би більше рішучих відповідних заходів, які на мосту носа містера Сафіре».

Сафіре був одним і декількох голосів, котрі закликали до війни з Іраком, і передбачували «швидку війну» та писав: «Іракці, що вітають своїх визволителів, приведуть Арабський світ до демократії». Він послідовно навів приклад, в свій час — рубрики, що іракський агент розвідки зустрівся з Мухаммедом Атта, одним з нападаючих 9/11, в Празі, якого він назвав «беззаперечним фактом» теорії, яка була оскаржена ЦРУ і іншими розвідувальними агентствами.  Сафіре наполягав на тому, що теорія була правдивою, і використовував її, аби спровокувати війну проти Іраку. Він неправильно передбачив, що «звільнення вчених» приведе коаліційні сили до сховища зброї масового ураження, яку ніхто з інспекторів не зможе знайти.

Сафіре був наполегливо про-ізраїльським. Він отримав нагороду Вартового Сіону з бар-Іланського університету в 2005 році. Президент Джордж У. Буш призначив його в склад Почесної делегації, щоб супроводжувати його в Єрусалим на святкування 60-річчя Держави Ізраїль в травні 2008 року.

Сафіре помер від панкреатичного раку в хоспісі  в місті Роквілл, штат Меріленд, 27 вересня 2009 року, у віці 79 років. Він пережив свою дружину, Белмар Елен (Джуліус); їхніх дітей, Марк та Анабель, і внучку — Лілі.