Вілюйська ГЕС

Вілюйська ГЕС (Вілюйська ГЕС-I і ГЕС-II) — ГЕС на річці Вілюй, у смт Чернишевський Якутія, Росія. Входить до Вілюйського каскаду ГЕС.

Вілюйська ГЕС
Вид на греблю
63°01′ пн. ш. 112°28′ сх. д.
Країна  Росія
Адмінодиниця Республіка Саха
Стан діюча
Річка Вілюй
Каскад Вілюйський
Початок будівництва 1960
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1967/1976
Основні характеристики
Установлена потужність 680  МВт
Середнє річне виробництво 2 710  млн кВт·год
Тип ГЕС пригреблева
Розрахований напір 55  м
Характеристики обладнання
Тип турбін 4 Х радіально-осьові
4 Х повортно-лопатеві
Кількість та марка гідрогенераторів 4×СВВ 780/190-32,
4×СВВ 972/1150-44ХЛ4
Потужність гідроагрегатів 4×90;
4×90  МВт
Основні споруди
Тип греблі кам'яно-накидна
Висота греблі 75  м
Довжина греблі 600  м
Шлюз нема
ЛЕП ЗРУ 220 кВ
Власник Якутськенерго
ідентифікатори і посилання
Вілюйська ГЕС
Мапа
 Вілюйська ГЕС у Вікісховищі

Загальні відомості

Будівництво ГЕС розпочалося в 1960 році, закінчилося в 1976 році. Електростанція будувалася в 2 черги, звані ГЕС-I і ГЕС-II.

Склад споруд ГЕС:

  • кам'яно-накидна гребля завдовжки 600 м і заввишки 75 м (НПУ 246 м);
  • поверхневий берегової водоскид з каналом;
  • будівля ГЕС-I довжиною 121 м;
  • будівля ГЕС-II довжиною 123 м;
  • підвідний канал до ГЕС-II[1]

Потужність ГЕС — 680 МВт, середньорічне вироблення — 2,71 млрд. КВт·год . У будівлі ГЕС-I встановлено 4 поворотно-лопатевих гідроагрегати потужністю по 85 МВт реконструкція (спочатку 77 МВт). У будівлі ГЕС-II встановлено 4 радіально-осьових гідроагрегати потужністю по 85 МВт. Все гідроагрегати працюють при розрахунковому напорі 55 м.

Від станції прокладено 2 лінії електропередачі 220 кВ на Ленськ через Мирний, і три лінії на Айхал.

Середньобагаторічний приплив води становить 20 км³/рік (640 м³/сек). Напірні споруди ГЕС (довжина напірного фронту 1200 м) утворюють велике Вілюйське водосховище площею 2360 км², повної і корисної ємністю 40,4 і 22,4 км ³. При створенні водосховища було затоплено 2,3 тис.га сільгоспугідь і перенесено 50 будівель.

ГЕС спроектована інститутом «Ленгідропроект».

Економічне значення

Вілюйська ГЕС-I і ГЕС-II дала можливість розпочати широкомасштабну розробку алмазних родовищ Якутії. Основним споживачем електроенергії є ЗАТ «АЛРОСА». Також ГЕС є надійним джерелом електроенергії для декількох районів (улусів) Якутії. Собівартість 1 кВт·год електроенергії на 2001 — 7,18 коп.

Вілюйська ГЕС-I і ГЕС-II входить до складу філії ВАТ «Якутськенерго» — Каскад Вілюйських ГЕС імені Є. Н. Батенчука[2] .

Історія будівництва

Вілюйська ГЕС будувалася в надзвичайно важких умовах вічної мерзлоти. Багато конструктивних рішень відпрацьовувалися вперше.

3 жовтня 1967 року введено в експлуатацію перший агрегат ГЕС-I, в листопаді 1967 року другий агрегат, через рік — третій, а в грудні 1968 року — четвертий, останній агрегат першої черги Вілюйської ГЕС. Загальна потужність ГЕС склала 308 МВт (після реконструкції 340 МВт), вона стала системоутворюючим енергоджерелом в районі. Були побудовані декілька ліній електропередачі.

Друга черга Вілюйської ГЕС (чотири агрегати по 85 МВт) побудована в 1974—1976 роках.

Примітки
  1. Описание Вилюйской ГЭС на сайте института «Ленгидропроект», ОАО РусГидро
  2. 19 квітня 2005 на Раді директорів АК «Якутськенерго» було прийнято рішення присвоїти Каскаду Вілюйських ГЕС ім'я Героя Соціалістичної Праці, засновника Управління будівництва «Вілюйгесстрой», першобудівника Вілюйської ГЕС Євгена Никаноровича Батенчука. Указ Президента РС (Я) № 2205 "Про присвоєння імені Євгена Никаноровича Батенчука Каскаду Вілюйських ГЕС ВАТ АК «Якутськенерго» було підписано 24 червня 2005 року.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.