Вірська-Котляр Валерія Семенівна

Валерія Семенівна Вірська-Котляр
Народилася 29 жовтня 1930(1930-10-29)
Київ
Померла 27 лютого 2016(2016-02-27) (85 років)
Київ
·внаслідок хвороби
Поховання Байкове кладовище (Київ)
Громадянство  СРСР Україна
Національність українка
Діяльність артист балету, хораографиня, танцюристка
Відома завдяки артистка балету, балетмейстер, педагог
Alma mater Київський інститут культури
Заклад Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
У шлюбі з Павло Вірський — перший чоловік,
Микола Апухтін,
Ігор Диченко
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня

Вале́рія Семе́нівна Ві́рська-Котля́р (нар. 29 жовтня 1930(19301029), Київ 27 лютого 2016, там само) — українська артистка балету, балетмейстер, педагог. Народна артистка УРСР (1964).

Життєпис

Народилася в Києві. Закінчила Київське хореографічне училище (1949; викладач Г. Березова) та Київський інститут культури (1996; викладач Л. Цвєткова)[1].

Працювала артисткою Львівського театру опери та балету ім. І. Франка (1949—1951) й Ансамблю Північної групи військ МО СРСР у Польщі (1951—1954). Згодом — провідна солістка (1954—1975), балетмейстер (1975—1980) Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР ім. П. Вірського, у складі якого гастролювала в багатьох країнах світу[1].

Зовнішні зображення
Валерія Вірська в юності
Валерія Семенівна передає державі унікальну колекцію свого чоловіка
Вона була шанованою меценаткою
Президент України вручає Валерії Вірській державну нагороду

Викладала в Київському національному університеті культури та мистецтв (1981—2005), доцент (з 2000)[1], кафедра бальної хореографії.

Дружина (друга) балетмейстера, народного артиста СРСР Павла Вірського (1905—1975). Після його смерті вийшла заміж за танцівника й балетмейстера, народного артиста УРСР Миколу Апухтіна (1924—1996)[2]. Третім її чоловіком став колекціонер Ігор Диченко (1946—2015). Після смерті останнього Валерія Вірська передала його унікальну колекцію — близько 700 картин українських авангардистів — у дар державі й народові України (колекцію прийняв і зберігає столичний Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»).

Під час урочистої передачі творів мистецтва Президент України Петро Порошенко вручив дарувальниці орден княгині Ольги[3][4].

Творчість

Провідні партії в танцювальних картинах: «Про що верба плаче», «Хміль», «Плескач», «Жовтнева легенда», «Ми пам'ятаємо»[1]. Її виконавчій манері властиві акторська виразність, емоційність, тонке відчуття стилю національної хореографії.

Поховання

Могила Павла Вірського

Померла вранці 27 лютого 2016 року в Києві[5]. Похована 29 лютого 2016 року на Байковому кладовищі поруч з могилою її першого чоловіка Павла Вірського, згідно з її останнім проханням.

Нагороди

Примітки

Джерела

Посилання

Література

  • Станішевський Ю. О. Обрії музичного театру: опера, балет, оперета на сучасній українській сцені. — К.; Музична Україна, 1968. — 201 с. + 11 л. іл.
  • Боримська Г. Самоцвіти українського танцю: про Державний заслужений ансамбль танцю УРСР під керівництвом П. П. Вірського — К.: Мистецтво, 1974. — 136 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.