Вітеллій

Коли Вітеллій прибув у свою провінцію в останні дні листопада, то виявив, що Рейнська область була на межі бунту. Єдиний спосіб впоратися з повстанцями-солдатами було дати їм все, що вони вимагали. У подібній ситуації, Юлій Цезар відправляв на пенсію легіонерів (47 р. до н. е.). Вітеллій зробив те ж саме, але, як Тацит зауважує: «все, що він робив, було витлумачено як натяк на щось більше». Наступні покоління вважали, що у Вітеллія вже були плани стати імператором.

1 січня 69, солдати в Нижній Німеччині повстали. У перший день Нового року, вони повинні були дати присягу на вірність імператору, але легіони Корнелія Аквіниса і Фабія Валента, V Алаудаї і I Германіка, побили портрети Гальби. Те саме зробили і легіони XV Прімігенія і XVI Гальський.

Вітеллій діяв швидко та ефективно. Він випустив лідера батавів Юлія Цивіліса, котрий був заарештований за звинуваченням у державній зраді, але міг бути корисним: зрештою, було вісім ескаріол допоміжних підрозділів в Галлії, що могли б бути корисними як доповнення до шести легіонів, які заприсяглися на вірність новому імператору.

Вітеллій проголошує, що звільнить імперію від узурпації Гальби і починає карбувати монети, на яких написано «свобода відновлена». Двадцять перший легіон Рапакс, провінція Раетія, провінції Лугдунська Галлія з першим Італійським легіоном перейшли на бік Вітеллія. Галльські громади, як тревіри і лінгони також приєднались до нього. Протягом двох тижнів, Вітеллій був господарем усіх провінцій на північ від Альп, і володів десятьма легіонами. Африка, пам'ятаючи чудове губернаторство, приєдналась до нього. Цього було достатньо для вторгнення в Італію.

До кінця січня, Вітеллій послав дві армії в Італію. Перша з них була під командуванням Авла Цеціни Аліенуса. Вона складалася з XXI Рапакс, великої частини III Македонського і XXII Плімігенії, також допоміжні загони: близько 30000 воїнів, які повинні були забезпечити дорогу від Верхнього Рейну до Аванш в Швейцарії, через Кол дю Гранд Сен-Бернар і аж до Аости в рівнини Верхнього Po.

Другою армією Вітеллія командувала людина, яка власне і переконала його стати імператором — Фабій Валента. Він взяв п'ятий легіон Алаудае, а також великі частини XV Прімігенія, I Германіка і XVI Галліка. Ця армія взяла шлях з Кельна в Трірі, Меці та Туль, куди прийшли хороші новини: у Римі Гальба запанікував після того, як почув звістку про повстання Вітеллія, втратив підтримку імператорської гвардії і був убитий на форумі. Наступником Гальби став Марк Сальвій Отон, який успадкував війну проти Вітеллія.

Армія Фабія Валента об'єдналась з першим Італійським легіоном і вісьмома ескаріолами допоміжних агрегатів. Через деякий час надійшла звістка про те, що три іспанські провінції перейшли на бік Вітеллія.

У той же час Отон почав збирати свою армію: перший допоміжний легіон і легіон XIII Парний, Імператорська Гвардія і 2000 спішно мобілізованих гладіаторів, також йшло підкріплення (VII Галбіана, XI Клаудіа, XIV Геміні). Проте, ця сила була менше, ніж в армії Ценіни. Єдина надія Отона була в тому, щоб знищити армію Ценіни перш, ніж вона могла б об'єднатися з армією Валента.

Ідея цієї стратегії була доволі успішна. Ценіна досяг П'яченци; його армії вдалося перетнути Пo на конях і прихильники Вітеллія почали брати в облогу місто. Але солдати Отона перемогли своїх ворогів кілька разів, хоча вони ще не були достатньо сильні, щоб приєднатися до вирішальної битви. Реальна проблема була в тому чи Отон був в змозі зібрати своє військо, перш ніж Ценіна і Валент об'єднали б свої сили.

Валент прибув першим. Кремона був узятий в полон. 14 квітня дві армії вступили в бій. П'ятий легіон Вітеллія Алаудае, Італійський і XXI Рапакс переміг XIII Парний легіон Отона і перший допоміжний легіон з імператорської гвардії. Вітеллій, який був в Ліоні, був проголошений «Імператором» своїми солдатами, званням, котре дають переможцям-полководцям. Отон все ще міг розраховувати на VII Галбіана, XI Клаудія і XIV Геміна, і лояльність по містах Італії. Проте, після поразки імператор наклав на себе руки (16 квітня). Три дні по тому, Сенат визнав Вітеллія як єдиного правителя Римської імперії. 30 квітня Вітеллій прийняв владу трибунів, найважливішу ознаку імператорської влади. У той же час, він призначає свого сина, також званого Вітеллієм, як свого наступника і дає своє прізвище Германік.

Протягом декількох тижнів багаті провінції в сучасній Туреччині приєднались до Веспасіана[4]. Він вирішив атакувати з трьома легіонами Єгипет, який був основним джерелом їжі для Риму.

Три легіони були укріплені XII Блискавичним з Сирії. Губернатор Сирії Гай Ліциній Муціан повинен був їхати на захід і починати бойові дії з невеликою армією, що складалася з легіона VI Феррати і 13.000 ветеранів. У той же час військово-морський флот на Чорному морі, який встав на сторону Веспасіана, повинен був зайняти Візантію і забезпечити шлях з Азії в Європу.

Вітеллій, однак, ще не був переможений. III Аугуста в Африці відразу ж встала за нього. Він відразу відправив війська назад до Рейну і замовив додаткові вербування в місті і серед воїнів племені батавів. У той же час, лист від Веспасіана був доставлений до Юліуса Цивіліса, лідера батавів: обидва воювали у Британії, і новий імператор просив свого колишнього союзника піти пліч-о-пліч з ним.

Будучи паралізованим великою війною на півночі, Вітеллій не міг послати армію на Балкани: йому довелося чекати, поки армія Веспасіана не приїде, але проблема була в тому, що невідомо куди саме вдарить ворог. Оскільки його супротивник мав флот, він міг вторгнутися в «п'яту» Італії; але він також може атакувати Італію на півночі. У цій складній ситуації, прийшли погані новини: легіони нижнього Дунаю, VII і VIII Клаудіа Аугуста, які підтримали Отона, наслідували приклад Третього легіону Галіка, і встали на сторону Веспасіана. Легіони середнього Дунаю, VII Галбіана і XIII Парний, зробили те саме. Командир сьомого легіону, Марк Антоній Прімус, став головним командиром другої армії Веспасіана.

Не дивлячись на все це, Імператор мав всі підстави для оптимізму. Хоча ситуація була небезпечною, військо Гая Ліцинія Муціана було ще далеко на сході, а реальним супротивником зараз було всього чотири легіони Дунаю, які вторглись в Італію в перші дні вересня; Вітеллій, з іншого боку, мав багато солдат легіонів I Італійського, V Алаудае і XXI Рапакс та великі частини I Германіка, IV Македонського, XV Прімігеніа, XVI Галліка і XXII Прімігеніа, а також кілька одиниць британських легіонів II Аугуста, IX Хіспана і XX Валерія Віктрікс. Крім того, підкріплення прибували, і він вербував новий легіон.

В середині вересня, авангард армії Антонія Пріма вторгся в Італію. Вторгнення Пріма суперечило планам Веспасіана. Коли він дістався до Верони, командувач армії Вітеллія, Ценіна, міг би знищити армію Пріма. Але Ценіна перейшов на інший бік, і дозволив своїм ворогам пройти далі і рухатися на захід. Коли його солдати виявили зраду, вони заарештували його і вибрали нових командирів, Фабія Фабула і Кассія Лонга.

Битва почалася 24 жовтня, близько 11 години. Опис дається істориком Тацитом хаотично. Але ясно, що армія Вітеллія, яка складалася з легіонів I Італійського і XXI Рапакс, мала несподівано атакувати першою. Проте, після п'яти годин боротьби, вона була відкинута назад в Кремону.[5]

На заході солдати досягли табору Вітеллія, і були здивовані, виявивши два легіони, підготовлених для продовження боротьби. Гірше того, вони виявили, що головна сила Вітеллія на підході після маршу 45 кілометрів в один день.

Отже, прихильники Веспасіана відступили і зайняли позиції на дорозі до Верони. Якби армія Вітеллія зупинилася і провела ніч в Кремоні, відновлюючи сили, вона могла б перемогти наступного дня. Проте, солдати вирішили атакувати вночі.

Вранці настав вирішальний момент. Обидві армії розуміли, що надходить армія Гая Ліцинія Муціана. Прихильники Веспесіана відновили бій, і легіони Вітеллія почали відступати у свій табір до Кремони. Але вони ще не були розбиті: протягом декількох годин, вони захищали табір. Проте, в кінці дня, після битви, яка тривала 30 годин, Прім переміг.