Вітіс Вілюнас

Вітіс Вілюнас (Вілюнас Вітіс Казіса (Казісович), лит. Vytis Viliūnas; *19 липня 1944, Паневежис — †10 листопада 2011, Вільнюс) — литовський, радянський і російський вчений-психолог, доктор психологічних наук, професор психології у Московському державному університеті імені Ломоносова, Вільнюському університеті, Університеті Вітовта Великого, Вільнюському педагогічному університеті[1][2]. , Шяуляйському університеті.

Вітіс Вілюнас
Vytis Viliūnas
Народився 19 липня 1944(1944-07-19)
Паневежис, Литва
Помер 10 листопада 2011(2011-11-10) (67 років)
Вільнюс, Литва
Країна  СРСР
 Росія
 Литва
Національність литовець
Діяльність психолог
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Галузь психологія
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова, Вільнюський університет, Університет Вітовта Великого, Вільнюський педагогічний університет, Шяуляйський університет
Звання професор
Ступінь доктор психологічних наук
Науковий керівник Леонтьєв Олексій Миколайович
Відомий завдяки: дослідження в галузі загальної психології, психології мотивації та емоцій, психології особистості, психології виховання

Біографія

Вітіс Казісович Вілюнас народився 19 липня 1944 року в невеликому литовському місті Паневежис. Після закінчення школи і служби в армії поступив на Факультет психології Московського державного університету імені Ломоносова, який закінчив у 1970 році. У 1973 році закінчив аспірантуру Московського державного університету імені Ломоносова. В 1974 році захистив кандидатську дисертацію «Психологічний аналіз емоційних явищ» (науковий керівник — професор Леонтьєв Олексій Миколайович).

1990 року захистив докторську дисертацію «Психологічні механізми розвитку мотивації», в якій дослідив проблеми психології мотивації й емоцій, а також описав регулятивне значення психіки і природні передумови психіки людини.

З 1973 року — викладач, а з 1992 року — професор кафедри загальної психології Московського державного університету імені Ломоносова. Загальний викладацький стаж його роботи в університеті склав майже 40 років.

Був одним з керівників Товариства литовської культури в Москві[3].

Зовнішні відеофайли
Інтерв'ю з В.К.Вілюнасом (литовською мовою)

Після тривалої хвороби помер 10 листопада 2011 року у м. Вільнюсі.[4]

Наукова діяльність

Основні напрямки наукових досліджень — суб'єктивні переживання людини, суб'єктивна реальність. Дослідив феноменологію емоцій та обґрунтував можливість використання феноменологічних даних у побудові теорії емоцій.

Виявив двоїсту будову емоційних явищ, що включають емоційні переживання й відображення об'єктивного змісту, який "забарвлюють" емоції. Емоційні переживання безпосередньо відкривають суб'єкту смисл відображуваного змісту з точки зору потреб суб'єкта, служать спонуканням до діяльності. Емоційні явища взаємопов'язані, і процеси їх виникнення підлягають певним закономірностям.

Класифікував емоційні явища на "провідні" та "похідні", в залежності від відношення відображуваного емоційно предмета до предметів провідних потреб суб'єкта. Розглядав процес розвитку емоційної сфери людини в онтогенезі, місце і значення "ключових", "провідних" і "ситуативних", "похідних" емоцій. Обґрунтував місце емоційних явищ в розвитку і функціонуванні всієї пізнавальної сфери особистості (1976).

Дослідив механізми біологічної мотивації та, спираючись на цей матеріал, експериментально і теоретично проаналізував властиво людську мотивацію, розкрив детермінанти розвитку мотивації людини, мотиваційне зумовлювання, мотиваційне опосередкування, ситуативний і онтогенетичний розвиток мотивації, співвідношення емоцій та мотивів, феномени мотиваційної фіксації та сумації.

Йому присвячено спеціальный випуск журналу Journal of Russian & East European Psychology[5].

Основні праці

Загальна кількість наукових публікацій: 54, у тому числі:

Монографії
  • Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 142 с.
  • Вилюнас В. К. Психологические механизмы биологической мотивации. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. — 208 с.
  • Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. — 288 с.
  • Вилюнас В. К. Психология развития мотивации. — СПб.: Речь, 2006. — 458 с.

Статті
  • Вилюнас В. К. Обусловливание мотивационных отношений // Вестн. Моск. ун-та. Серия 14: Психология. — 1985. — № 4. — С. 50—59.
  • Вилюнас В. К. Инстинкт в свете эмоциональной концепции мотивации // Вестн. Моск. ун-та. Серия 14: Психология. — 1997. — № 1. — С. 3-13.
  • Вилюнас В. К. Эмпирические характеристики эмоциональной жизни // Психологический журнал. — 1997. — Т.18. — № 3. — С. 26-35.
  • Вилюнас В. К. Фенотипическая интерпретация политической активности // Вестн. Моск. ун-та. Серия 14: Психология. — 2001. — № 2. — С. 51-62
  • Вилюнас В. К., Кравченко А. С. Мотивация демонстративного поведения // Современная психология мотивации / Под ред. Д. А. Леонтьева. — М.: Смысл, 2002. — С. 122—151.

Примітки
  1. Отчет о работе Второго Конгресса соотечественников. Секция 2. «Научная и образовательная деятельность в регионах Российской Федерации с участием зарубежных ученых»
  2. VPU Mokslinės veiklos ataskaita 2006. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 13 квітня 2016.
  3. Вечер, посвящённый 20-летию Общества литовской культуры в Москве. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  4. http://www.psy.msu.ru/people/obituary_vilunas.html Некролог Вітіса Вілюнаса на сайті Московського державного університету імені Ломоносова (рос.)
  5. Journal of Russian & East European Psychology;Sep/Oct2007, Vol. 45 Issue 5

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.