ГЕС Колбун

ГЕС Колбун (ісп. Colbun) — гідроелектростанція в центральній частині Чилі у регіоні Мауле (VII Регіон). Знаходячись між ГЕС Пєуенче (вище за течією) та ГЕС Мачикура, входить до складу каскаду каскаду на річці Мауле, яка впадає до Тихого океану в місті Констітусьон. Можливо також відзначити, що того ж водосховища Колбун живиться також ГЕС Чібурго, споруджена на два десятиліття пізніше від станції Колбун.

ГЕС Колбун
35°40′28″ пд. ш. 71°20′43″ зх. д.
Країна	Чилі
Адмінодиниця	VII Регіон Мауле
Стан	діюча
Річка	Мауле
Каскад	каскад на Мауле
Початок будівництва	1980
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1985
Основні характеристики
Установлена потужність	474  МВт
Середнє річне виробництво	1432  млн кВт·год
Тип ГЕС	дериваційна
Розрахований напір	168  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Френсіс
Кількість та марка турбін	2 Vouth
Витрата через турбіни	280  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів	2 Siemens
Основні споруди
Тип греблі	земляна
Висота греблі	116  м
Довжина греблі	550  м
Власник	Colbún
ідентифікатори і посилання
ГЕС Колбун
Мапа

В межах проекту Мауле перекрили земляною греблею висотою 116 метрів та довжиною 550 метрів, яка потребувала біля 13 млн м³ матеріалу. Під час її спорудження воду відвели за допомогою двох тунелів довжиною 0,9 та 0,8 км з перетином 16х13 метрів, для облицювання яких використали 80 тис. м³ бетону. Гребля утримує велике водосховище з площею поверхні 47 км² (за іншими даними 57 км²), об'ємом 1490 млн м³ (за іншими даними 1550 млн м³) та корисним об'ємом 1116 млн м³, в якому можливе коливання рівня поверхні між позначками 397 та 436 метрів НРМ.

Від сховища вода подається на захід через водорозділ зі сточищем річки Лонкомілла, великої лівої притоки Мауле, суттєва різниця у висоті між якими стала основою цієї дериваційної схеми. Спершу ресурс потрапляє до підвідного тунелю довжиною 2,6 км та діаметром 8 метрів, з'єднаному на завершальному етапі з балансувальним резервуаром висотою 104 метри та діаметром камери від 12 до 20 метрів. Після цього починається напірний водовід діаметром 7,2 метра, який включає вертикальну шахту глибиною 85 метрів та в підсумку розділяється на два відгалуження діаметром по 4,6 метра.

Ресурс спершу надходить до підземного вузла запобіжних клапанів (довжина 80 метрів з перетином від 11х11 метрів до 11х16 метрів), а далі потрапляє у розташований на глибині в сотню метрів машинний зал (розміри 91х24 метри при висоті 33 метри). Доступ персоналу до останнього здійснюється через тунель довжиною 250 метрів з перетином 7,5х6,5 метра.

Основне обладнання станції становлять дві турбіни типу Френсіс загальною потужністю 474&nbspМВт, які працюють при напорі у 168 метрів. В 2013-му вони забезпечили виробництво 1432 млн кВт-год електроенергії.

Відпрацьована вода потрапляє до відвідного тунелю/каналу довжиною 2,7 км, який виводить до сховища Machicura, створеного у сточищі струмка Estero Machicura, що впадає праворуч до Ріо-Рарі, правої притоки річки Путаган, котра вже в свою чергу впадає праворуч до Лонкомілла.[1][2][3][4][5]