Гавайсько-Імператорський хребет

Гавайсько-Імператорський хребет — головним чином підводний гірський хребет у Тихому океані, що височіє над рівнем моря, на Гаваях. Складається з Гавайського хребта і Імператорського хребта: разом вони утворюють величезну підводну гірську область островів та підводних гір, атолів, мілин, банок й рифів що прямує з північного заходу на південний схід під північною частиною Тихого океану. Пасмо підводних гір, що містить понад 80 виявлених підводних вулканів, тягнеться більш ніж на 5800 кілометрів від Алеутської западини на крайньому північному заході Тихого океану до гори Лоїхі, наймолодшого вулкана в ланцюзі, що знаходиться приблизно за 35 км на південний схід від острову Гаваї.

Гавайсько-Імператорський хребет
Названо на честь Гаваї і імператор Японії
Держава  США
Адміністративна одиниця Гаваї
Найвища точка Мауна-Кеа
Висота над рівнем моря 4207 м
Довжина або відстань 5800 км
 Гавайсько-Імператорський хребет у Вікісховищі

Гавайсько-Імператорський хребет на тлі Півночі Тихого океану

Поділ

Пасмо може бути розділено на три частини. По-перше, Гавайський архіпелаг (Навітряні острови), складається з островів, що входять до складу американського штату Гаваї. Ця частина найближча до гарячої точки, це вулканічноактивний регіон і наймолодша частина пасма, з віком, починаючи від 400 000 років[1] до 5,1 мільйонів років[2]острів Гаваї складається з п'яти вулканів, три з яких (Кілауеа, Мауна-Лоа, і Гуалалаї) діючі. Підводна гора Лоїхі продовжує зростати в море, і є єдиним відомим вулканом в ланцюзі підводним дощитовим вулканом[3]

Друга частина пасма, північно-західні Гаваї (Підвітряні острови), що мають вік між 7,2 і 27,7 млн років[2] Ерозія давно зруйнувала надводну частину цих островів, і більшість з них є атоли, атольні острови і колишні острови. Це найпівнічніші атоли в світі; Один з них, Курі, є найпівнічнішим атолом в світі[4]

Найстарішою і найеродованішою частиною пасма є Імператорський хребет, що має вік від 39[5] до 85 мільйонів років[6]Імператорське і Гавайське пасмо утворюють кут близько 120 °. Цей вигин довго відносили до відносно раптової зміни 60 ° в напрямку руху плит, але дослідження, проведене в 2003 році показує, що це був рух самої гарячої точки, що викликало вигин[7] питання як і раніше наразі обговорюється.[8] Всі вулкани в цій частині пасма вже давно знаходяться нижче рівня моря, ставши підводними горам і гайотами. Пасмо підводних гір простягається до західної частини Тихого океану, і закінчується в Курило-Камчатському жолобі, в зоні субдукції.[9]

Утворення

Найдавніша точка Імператорського хребта — підводна гора Детройт має вік 76 мільйонів років. Але, ймовірно, Гайот Мейдзі, розташований на північ від підводної гори Детройт, має більший вік.

У 1963 році геолог Йонн Тузо Вілсон висунув гіпотезу про походження Гавайсько-Імператорського хребта, пояснюючи, що його було створено гарячою точкою, яка була по суті стаціонарною, і Тихоокеанською тектонічною плитою що дрейфувала в північно-західному напрямку, залишаючи за собою вулканічні острови і підводні гори.

Під час руху океанічної кори над Гавайською гарячою точкою, плюм вивергав гарячу породу з мантії Землі. Тоді як океанічна кора рухається далі від джерела магми, виверження вулканів ставали менш частими і менш потужними, поки вони врешті не припиняли вивергатися. З цього часу ерозія вулкана і осідання морського дна викликали руйнацію вулканів, спочатку до атольних островів, потім атолів, ще пізніше до підводних гір і/або гайотів[3]

Див. також
  • Підводна гора Детройт
  • Еволюція Гавайських вулканів
  • Гайот Мейдзі
  • Хребет Кула-Тихоокеанський

Примітки
  1. Michael O. Garcia, Jackie Caplan-Auerbanch, Eric H. De Carlo, M.D. Kurz, N. Becker (20 вересня 2005). Geology, geochemistry and earthquake history of Lōʻihi Seamount, Hawaiʻi (PDF). This is the pre-press version of a paper that was published on 2006-05-16 as «Geochemistry, and Earthquake History of Lōʻihi Seamount, Hawaiʻi's youngest volcano», in Chemie der Erde — Geochemistry (66) 2:81-108. University of Hawaii — School of Ocean and Earth Science and Technology. Bibcode:2006ChEG…66…81G. doi:10.1016/j.chemer.2005.09.002. Процитовано 20 березня 2009. Pre-press version
  2. Rubin, Ken. The Formation of the Hawaiian Islands. Hawaii Center for Vulcanology. Процитовано 18 травня 2009.
  3. Evolution of Hawaiian Volcanoes. Hawaiian Volcano Observatory (USGS). 8 вересня 1995. Процитовано 7 березня 2009.
  4. Kure Atoll. Public Broadcasting System – KQED. 22 березня 2006. Процитовано 13 червня 2009.
  5. Sharp, W. D.; Clague, DA (2006). 50-Ma Initiation of Hawaiian-Emperor Bend Records Major Change in Pacific Plate Motion. Science 313 (5791): 1281–84. Bibcode:2006Sci...313.1281S. PMID 16946069. doi:10.1126/science.1128489.
  6. Regelous, M.; Hofmann, A.W.; Abouchami, W.; Galer, S.J.G. (2003). Geochemistry of Lavas from the Emperor Seamounts, and the Geochemical Evolution of Hawaiian Magmatism from 85 to 42 Ma. Journal of Petrology 44 (1): 113–140. doi:10.1093/petrology/44.1.113. Архів оригіналу за липень 19, 2011. Процитовано 23 липня 2010.
  7. John Roach (14 серпня 2003). Hot Spot That Spawned Hawaii Was on the Move, Study Finds. National Geographic News. Процитовано 9 березня 2009.
  8. Sharp et al., 2006, Initiation of the bend near Kimmei seamount about 50 million years ago (MA) was coincident with realignment of Pacific spreading centers and early magmatism in western Pacific arcs, consistent with formation of the bend by changed Pacific plate motion.
  9. G. R. Foulger; Don L. Anderson. The Emperor and Hawaiian Volcanic Chains: How well do they fit the plume hypothesis?. MantlePlumes.org. Процитовано 1 квітня 2009.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.