Гайдабура Валерій Михайлович

Батько — Михайло Денисович Гайдабура (1909—1941) — молодим загинув в період Другої Світової війни (при захисті Севастополя), В. Гайдабурі на той час було лише 4 роки. Ця трагічна подія в майбутньому вплинула на історико-жанрову тематику творчості театрознавця, його тяжіння до проблем мучеництва людства та їх відбиття в сценічному мистецтві.

1954 року закінчив із срібною медаллю школу в Гуляйполі, а 1959 року — філологічний факультет Дніпропетровського університету. Шлях до театру прокладався з юних років, але не стільки до акторства, як до тієї серцевини, де сцена сплітається з літературою.

1959—1962 рр. — починав як кореспондент Запорізької обласної газети, приділяючи увагу подіям із театрального життя міста. 1962 року займає посаду завідувача літературної частини Запорізького українського музично-драматичного театру імені М. Щорса, де працював чверть століття, занурившись у складну й примхливу  структуру професії. Діяльність на посаді завліта була високо оцінена колегами, тому саме В. Гайдабура 10 років керував лабораторією завлітів театрів республіки при СТД України. В період роботи у Запорізькому театрі театрознавець видає три книжки про історію колективу.

1975 року захищає кандидатську дисертацію «Сценічне втілення народної героїки» (спираючись на 50-річний творчий досвід театру ім. М. Щорса).

З 1994 року — займає посаду заступника генерального директора з творчих питань Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. За цей час виходить з друку ще десять книжкових видань і безліч різнотематичних газетно-журнальних статей в Україні та за кордоном. Прицільно і «зблизька» вивчає практику театру в діаспорі — США, Канаді, Німеччині.

Міністерство культури України реалізувало ініціативу  В.Гайдабури і близько двадцяти митців діаспори одержали почесні звання Батьківщини (2002).

1999 року в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського В. Гайдабура захистив докторську дисертацію на тему: «Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944)». Багатий за довгий час здобутий і осмислений фактичний матеріал та ґрунтовні наукові висновки дослідження мали широкий розголос в Україні, Росії та країнах української діаспори. Цикл на цю тему транслювався Національною радіокомпанію України регулярно впродовж п'яти років.

2017 року щедро передав місту власний архівний набуток із базових тематик: період Другої Світової війни — до Державного архіву-музею літератури і мистецтв України, мистецтво діаспори — до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Автор книг:

• «Театр імені М. Щорса» (1979)
• «Володимир Грипич» (1984)
• «Єлизавета Хуторна» (1984)
• «Театр, захований в архівах» (1998)
• «Театр, між Гітлером і Сталіним» (2004)
• «Летючий корабль Лідії Крушельницької» (2006)
• «Театральні автографи часу» (2007)
• «ГУЛАГ і світло театру. Листи із зони Сергія та Анни Радлових (1946—1953)» (2009)
• «А що тато робить в театрі?» (2011)
• «Заграва. Український театр Канади (1953—2013)» (2013)
• «Театр, розвіяний по світу. Феномен сцени повоєнної української діаспори» (2013)
• «Перша сцена України. Фрагменти історії» (2014)
• «Ганна Борисоглібська. Життя і безсмертя корифея сцени соборної України» (2017)

Відгуки на книгу В. Гайдабури «Ганна Борисоглібська. Життя і безсмертя корифея сцени соборної України»: «Дорогий Пане Валерій! Тому кілька днів одержали ми Вашу книжку про Ганну Борисоглібську, Дуже дякуємо. Не встигла я її перечитати, бо мій чоловік відразу вхопив і читає сторінку за сторінкою. Приведеться мені трохи почекати. Але я її переглянула, перечитала ваші коментарі, подивилися на світлини і відразу прийшло питання: яку Ви колосальну роботу зробили. Як, де, коли Ви встигли назбирати стільки інформацій, листів, статей, споминів, світлин про таку знаменну постать, а таку нам невідому акторку, як Борисоглібська. Який превеликий жаль що ця гарна, маєстатична жінка по більшості виконувала ролі, що ховали її зовнішність, жіночість і той сумовито-розумний погляд очей. Насувається питання чому наші великі, непересічні особистості мають такі важкі життєві обставини? Ганна Борисоглібська жила своїми дітьми, а особливо була б дуже щаслива, що її внучка — Валя Калин вибилася у сценічному мистецтві. Ще до сьогодні бачу її веселою, привітною, дотепною, ґраціозною і дуже привабливою.

Вітаємо, Вас Пане Валерій із новим „прибутком“ і бажаємо здоров'я, сили та витривалості для Ваших дальших творчих досягнень.

З надходячими Святами Різдва і Нового Року бажаємо творчої наснаги, радості, задоволення та молимося, щоб Всевишній завжди тримав Вас у своїй опіці.

Ваші Зєлики (Нью-Йорк)».

«Дорогий Валерію Михайловичу!

Вітаю Вас з Новим роком! Дякую за Вашу Г. Борисоглібську — збиралась довго, але прочитала на одному диханні за два дні. Великий фактаж, поважна джерельна база, легко читається, а доля — важка. Як у всіх СПРАВЖНІХ.

Добре, що Ви розпочали цілий пласт великої театральної родини. Це вже заспів до театральних українських династій, яких було багато, і про яких ніхто досі не писав.

Зичу Вам радості від творчості і життя, у всіх його проявах. А ще — миру: довкола і всередині нас.

Обіймаю, щиро — кандидат мистецтвознавства Максименко Світлана».

• лауреат премії «Київська пектораль» (1994)
• Почесна грамота Міністерства іноземних справ України за вагомий особистий внесок у справу зміцнення зв"язків між закордонним українством та історичною Батьківщиною (2002)
• Золота медаль Національної Академії мистецтв України (2007)
• Лауреат премії імені Уласа Самчука (Канада, 2013)
•  Лауреат премії імені Валеріяна Ревуцького (Канада,2017)

• Гайдабура Валерій Михайлович Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 136. — ISBN 5-88500-071-9.

• Відкрита Україна. Гайдабура Валерій Михайлович (Сайт не працює)