Галичина (нафтопереробний комплекс)

У другій половині ХІХ століття Дрогобич став найбільшим осередком переробки нафти в Галичині. Наприкінці ХІХ ст.— на початку ХХ ст. створені нові нафтопереробні (або, як їх тоді називали, «газолінові») заводи у Бориславі, Улатовичах, Самборі, Стрию, Львові. У 1848 році (за іншими даними — з 1859 року) в Дрогобичі почало працювати підприємство (завод) А. Шрайнера й Герца по перегонці нафти, яке незабаром згоріло. У 1863 році (за іншими даними — у 1866 році) на його місці було утворено нове підприємство двох спільників — Г. Альтмана та Й. Готліба (рафінерія акціонерного товариства «Альтман і Готліб»). Воно стало основою теперішнього ПАТ «НПК Галичина» (колишній Дрогобицький нафтопереробний завод № 2). У 1901 році підприємство стало власністю англійської акціонерної компанії і дістало назву «Галіція».

У 1914 році на заводі «Галіція» працювали дві установки переганяння нафти: періодична і безперервна. На установці періодичної дії було два куби, на яких переганяли парафінистий фільтрат, що забезпечувало отримання мастильної оливи. У міжвоєнний період завод «Галіція» був розбудований і його потужності сягнули близько 140 тис. т на рік, а в 1925 р. споруджено установку термічного крекінгу типу «Cross» — таку ж, яка функціонувала на заводі «Vacuum Oil Company» в Чеховичах. Це підприємство вперше у тодішній Польщі розпочало виготовлення дорожніх бітумів «Мольфальт» і «Гамбіт». Його оливи марки «Галтол» добре зарекомендували себе на ринку.

У пошуках способів застосування та продажу галицької нафти Національне нафтове товариство у 1902 р. розглянуло питання про початок виробництва паливного мазуту до локомотивів. Це стало причиною спорудження нового нафтопереробного заводу в Дрогобичі, який у 1919 році отримав назву «Польмін» (від «Польський мінерал»). У 1938 р. він уперше вивів на ринок машинну оливу «Триселектол» з індексом в'язкості близько 100, одержану селективним очищенням крезолом. Передбачалося будівництво установки для селективного очищення олив фурфуролом. Також створено апарат для очищення олив сульфатною кислотою і виробництва кальцієвих мастил. Уведення в експлуатацію на заводі «Польмін» двоступеневої трубчатої установки переганяння нафти істотно збільшило обсяг виготовленої продукції та розширило асортимент бітумів.

У вересні 1939 році (із часу окупації Галичини СРСР) всі нафтопереробні підприємства в Дрогобичі були націоналізовані. Завод «Польмін» отримав назву «Дрогобицький нафтоперегінний завод № 1», а «Галіція» — «Дрогобицький нафтоперегінний завод № 2» (сьогодні — ПАТ НПК «Галичина»). Ці підприємства переробляли нафту за паливним варіантом. З інших дрібних націоналізованих нафтопереробних заводів («Дрос», «Фраймет», «Рома» та ін.) було утворено ще чотири державні нафтоперегінні заводи.

Під час німецько-радянської війни підприємства фактично не працювали. У серпні 1944, після нової окупації Дрогобича радянськими військами, були введені у експлуатацію лише два великі заводи, які в січні 1945 року отримали назву «Дрогобицький нафтопереробний завод № 1» («Перший Дрогобицький нафтопереробний завод» на вулиці Стрийській) і «Дрогобицький нафтопереробний завод № 2» («Другий Дрогобицький нафтопереробний завод» на вулиці Бориславській).

1 листопада 1963 року на баз двох нафтопереробних заводів було створено виробниче об'єднання «Дрогобичнафтопереробка», яке у 1972 році отримало назву Дрогобицький нафтопереробний завод. 12 травня 1966 року завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора «за дострокове виконання завдань семирічного плану і у зв'язку із 100-річчям із дня організації промислової переробки нафти в Дрогобичі».

У 1994 році завод змінив форму власності і став відкритим акціонерним товариством «Нафтопереробний комплекс — ГАЛИЧИНА».

З 2009 року директором ВАТ працює Барадний Богдан Стефанович, одночасно — голова правління публічного акціонерного товариства «НПК-Галичина». Його заступником став близький до Степана Івахіва та групи «Континіум» бізнесмен Хащівський Ігор Петрович (1957 року народження, мешканець Дрогобича), який раніше був у фірмі «Континіум» спеціалістом, відповідальним за контакти з «Лукойлом».

• Фонд державного майна України — 25%.
• Романнор Інвестменс ЛТД (Romannor Investments Ltd), (Британські Віргінські острови) — 19%.
• Деніро Венчерз ЛТД (Deneiro Ventures Ltd), (Британські Віргінські острови) — 19%.
• Вівернал Холдінгс ЛТД (Weavernal Holdings Ltd), (Британські Віргінські острови) — 19%.
• Доменніум Ентерпрайзес ЛТД (Domennium Enterprices Ltd), (Британські Віргінські острови) — 15,93%.

Останні чотири підприємства-офшори є власністю групи «Приват»[1].

ПАТ «НПК-Галичина» є спiвзасновником наступних підприємств:

• Дочiрнє торгово-комерцiйне пiдприємство «ЄвронафтаД» публічного акцiонерного товариства «Нафтопереробний комплекс-Галичина» (знаходиться в процесі ліквідації)
• Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю «Баскетбольний клуб «Полiтехнiка Галичина»»
• Закрите акцiонерне товариство «Трускавецький валеологiчний iнновацiйний центр»
• Консорцiум «Концесiйнi транспортнi магiстралi».

• 1944—1949 Демидов Володимир Миколайович
• 1949—1954 Коваленко Яків Іванович
• 1955—1956 Демидов Володимир Миколайович
• 1956—1959 Рудакова Ніна Яківна
• 1959—1963 Мельник Аполлон Олексійович

• 1944—1963 Романов Василь Григорович

• 1963—1964 Романов Василь Григорович
• 1964—1965 в.о. Шарф Фрідріх Хаскелевич — головний інженер
• 1965—1972 Рудавський Юрій Теофанович
• 1972—1973 в.о. Древецький Роман Франкович — головний інженер
• 1973—1980 Смирнов Володимир Дмитрович
• 1980—1993 Матолич Роман Михайлович

• 1993—2000 Матолич Роман Михайлович
• 2000—2001 Косянчук Леонід Васильович
• 2001—2006 Гусаков Володимир Миколайович
• 2006—2009 Лазорко Олександр Іванович
• 2009— Барадний Богдан Стефанович

• Нафтогазова галузь України: поступ і особистості / за ред. к. т. н. З. П. Осінчука. — К. : Логос Україна, 2013. — Розділ 5 : Переробка нафти і газу. — С. 47—52.
• Літовченко В. та ін. Дрогобицький ордена Трудового Червоного Прапора нафтопереробний завод. — Львів : Каменяр, 1972.

• ГАЛИЧЧИНА, НАФТОПЕРЕРОБНИЙ КОМПЛЕКС, ВАТ