Ганс фон Бойнебург-Ленгсфельд
Імперський барон Вільгельм Георг Густав Бото Рудольф Ганс фон Бойнебург-Ленгсфельд (нім. Wilhelm Georg Gustav Botho Rudolf Hans Reichsfreiherr von Boineburg-Lengsfeld; 9 червня 1889 — 20 листопада 1980) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
Ганс фон Бойнебург-Ленгсфельд | |
---|---|
нім. Wilhelm Georg Gustav Botho Rudolf Hans Reichsfreiherr von Boineburg-Lengsfeld | |
Народився |
9 червня 1889 Айзенах, Німецька імперія |
Помер |
20 листопада 1980 (91 рік) Фельсберг, Швальм-Едер, Кассель, Гессен, ФРН |
Країна | Німеччина |
Діяльність | військовослужбовець |
Знання мов | німецька |
Учасник | Перша світова війна |
Військове звання | Генерал-лейтенант |
Нагороди | |
Біографія
В 1910 році вступив у Імперську армію. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації армії залишений в рейхсвері. В 1938/39 роках очолював 1-й стрілецький полк, перш ніж став командиром 4-ї стрілецької бригади 4-ї танкової дивізії, яка брала участь в Польській кампанії. У травні 1940 року тимчасово командував дивізією протягом декількох днів під час Голландської операції. З кінця липня по вересень 1940 року командував 4-ю танковою дивізією. Потім був переведений в 7-у танкову дивізію, яка розташовувалася на окупованій частині Франції, а потім взяв участь в операції «Барбаросса», будучи командиром 7-ї стрілецької бригади дивізії.
У вересні 1941 року була сформована 23-тя танкова дивізія, командиром якої був призначений Бойнбург-Ленгсфельд. Очолив дивізію під час битви за Кавказ, але був звільнений від командування через «справи майора Райхеля», коли план «Блау» потрапив в руки супротивника. Однак, коли його наступник генерал-майор Ервін Мак загинув в бою, він повернувся на посаду командира дивізії. В кінці 1942 року сильно постраждав (одержав кілька переломів) внаслідок нещасного випадку з танком і провів тривалий період у лікарні.
Після одужання Бойнебург-Ленгсфельд став комендантом Парижа. Коли це місто було захоплене союзниками в серпні 1944 року, зайняв посаду у Головнокомандуванні Вермахту «Захід». Його участь в Липневій змові залишилась непоміченою і він закінчив війну в Бергені, будучи командувачем визначеної зони відповідальності.
Нагороди
- Залізний хрест
- 2-го класу (29 вересня 1914)
- 1-го класу (1 жовтня 1917)
- Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами (3 лютого 1915)
- Орден Білого Сокола, лицарський хрест 2-го класу з мечами (9 червня 1915)
- Військовий хрест Вільгельма-Ернста (1 грудня 1917)
- Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний хрест (23 червня 1922)
- Почесний хрест ветерана війни з мечами (20 грудня 1934)
- Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років; 2 жовтня 1936) — отримав 4 медалі одночасно.
- Застібка до Залізного хреста
- 2-го класу (24 вересня 1939)
- 1-го класу (1 жовтня 1939)
- Нагрудний знак «За танкову атаку» в бронзі (17 липня 1940)
- Лицарський хрест Залізного хреста (19 липня 1940)
Література
- Adam, Wilhelm; Ruhle, Otto. With Paulus at Stalingrad. — Pen and Sword Books (англ.)русск., 2015. — ISBN 9781473833869.
- Fellgiebel, Walther-Peer. Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile. — Friedberg, Germany: Podzun-Pallas, 2000. — ISBN 978-3-7909-0284-6.
- Mitcham, Samuel W., Jr. Panzer Legions: A Guide to the German Army Tank Divisions of WWII and Their Commanders. — Mechanicsburg, PA, United States: Stackpole Books, 2007. — ISBN 978-0-8117-3353-3.
- Rangliste des Deutschen Reichsheeres. Hrsg.: Reichswehrministerium. Mittler & Sohn Verlag. Berlin 1924. S. 157.
- Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939—1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 232.