Гастоне Бін

Народився 11 серпня 1936 року в місті Сан-Канціан-д'Ізонцо. Розпочав займатись футболом у місцевому однойменному клубі[1], але вже 1953 року потрапив в академію «Мілана»[2]. Восени 1955 року був відданий в оренду в «П'яченцу»[3][4], в якій забив 23 голи у 21 матчі чемпіонату, ставши найкращим бомбардиром Серії С сезону 1955/56[5]. При цьому 7 голів Бін забив в останньому турі проти «Леччо» (9:4)[6].

У наступному сезоні Гастоне дебютував за «Мілан» у Серії А, вийшовши 14 жовтня 1956 року на матч проти «Падови» (0:2)[1]. Незважаючи на певний скептицизм через його молодий вік та недосвідченість, головний тренер клубу Джузеппе Віані довіряв Біну, який чергувався з Карло Галлі на позиції центрального нападника. В результаті молодий нападник забив 17 голів[2], серед яких гол в дербі 10 березня 1957 року, що завершився нічиєю 1:1, ставши четвертим найкращим бомбардиром Серії А[7] і допоміг «россонері» виграти чемпіонат Італії. У наступному сезоні разом з деякими іншими товаришами по команді Бін заразився вірусним гепатитом[8], проте зумів записати до свого активу 10 голів[9]. У сезоні 1958/59 завоював чергове Скудетто[10], будучи дублером бразильця Жозе Алтафіні. Бін забив 4 голи, серед яких дубль у ворота «Удінезе» (7:0)[10]. У останньому четвертому сезоні в рідному клубі Бін забив 8 голів у 25 матчах і зайняв з командою третє місце.

1960 року уклав контракт з клубом Серії В «Дженоа», де утворив дует форвардів з Едді Фірмані. У першому сезоні Бін забив 14 голів у 34 матчах, в тому числі чотири голи 2 квітня 1961 року у матчі проти «Новари»[11]. Тим не менш «грифони» залишилися в Серії B, зайнявши 13 місце через позбавлення очок. Підвищення відбулося наступного року, коли «Дженоа» закінчила сезон на першому місці, а Бін забив 20 голів, ставши другим бомбардиром чемпіонату[12]. Наступні два сезони Гастоне провів з «Дженоа» у Вищому дивізіоні, вигравши з командою Кубок Дружби у 1963 році та Кубок Альп 1964 року.

1964 року Бін знову повернувся до Серії В, ставши гравцем «Наполі». В сезоні 1964/65 нападник забив 6 голів, ставши другим найкращим бомбардиром команди, і допоміг клубу повернутись в Серію А. Після цього неаполітанський клуб придбав двох високоякісних форвардів Жозе Алтафіні, якому Бін вже програвав конкуренцію у «Мілані», та Омара Сіворі. В результаті цього Гастоне став рідко з'являтись на поле і в наступні два сезони у Серії А забив 3 і 1 гол відповідно.

1967 року став гравцем СПАЛа, президент якого Паоло Мацца хотів посилити атаку свого клубу. Втім через травму коліна Бін зіграв за «біло-блакитних» у Серії В сезону 1967/68 лише 6 матчів, не забивши жодного голу, а його клуб покинув еліту. Втім Гастоне залишився у клубі на наступний сезон, забивши 2 голи у 16 матчах Серії В.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Белларія» з Серії D, де працював граючим тренером у 1969—1972 роках.

26 травня 1957 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в грі відбору на чемпіонат світу 1968 року проти Португалії (0:3). Загалом за 2 роки провів у формі головної команди країни 4 матчі[13].

Після роботи з «Белларією», яку Бін закінчив 1973 року, тренер працював у Романьї з клубами «Равенна» (Серія С)[14], «Форлі» та «Каттоліка» (обидва — Серія D)[15]. Після цього недовго працював у «Лекко».

1981 року став головним тренером команди «Беневенто»[16], тренував команду з Беневенто два роки[17]..

Після цього протягом 15 матчів був головним тренером «Барлетти» (6 перемог, 6 нічиїх і 3 поразки у Серії C1 сезону 1983/84[2]), а в подальшому працював також у Серії С1 з клубами «Казертана»[18], «Казарано»[1] та «Кампанія Путеолана»[19].

Останнім місцем тренерської роботи Біна був клуб Серії С2 «Фазано», головним тренером команди якого Гастоне був з 1988 по 1989 рік.

• Чемпіон Італії (2):

«Мілан»: 1956–1957, 1958–1959