Омар Сіворі

У дорослому футболі дебютував 1954 року виступами за команду клубу «Рівер Плейт», в якій провів три сезони, взявши участь у 63 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Рівер Плейта», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Рівер Плейта» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,46 голу за гру першості. За цей час тричі виборював титул чемпіона Аргентини.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Ювентус», до складу якого приєднався 1957 року. Утворив разом з партнерами по нападу «Ювентуса» валійцем Джоном Чарлзом та італійцем Джамп'єро Боніперті т. зв. «Магічне тріо» (італ. Trio Magico). Відіграв за «стару сеньйору» наступні вісім сезонів своєї ігрової кар'єри. Граючи у складі «Ювентуса» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. В новому клубі був серед найкращих голеодорів, відзначаючись забитим голом в середньому щонайменше у кожній другій грі чемпіонату. За цей час додав до переліку своїх трофеїв три титули чемпіона Італії, ставав володарем Кубка Італії (також тричі).

У 1965 році перейшов до клубу «Наполі», за який відіграв 4 сезони. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Наполі» у 1969 році.

Помер 17 лютого 2005 року на 70-му році життя у рідному місті Сан-Ніколас-де-лос-Арройос.

У 1956 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 2 роки, провів у формі головної команди країни 19 матчів, забивши 9 голів.

1960 року, гравець, який на той час встиг стати однією з головних зірок туринського «Ювентуса», отримав італійське громадянство та був запрошений до національної збірної своєї другої батьківщини. У 1961 році дебютував у іграх за збірну Італії, у складі якої був учасником чемпіонату світу 1962 року у Чилі.

Невдовзі після завершення виступів на футбольному полі повернувся на батьківщину, де 1970 року отримав пропозицію очолити команду клубу «Росаріо Сентраль». Протягом 1970-х встиг попрацювати головним тренером у низці аргентинських футбольних клубів, італійському «Наполі», а також національній збірній Аргентини. У жодній з цих команд надовго не затримувався, здебільшого залишаючи чергове місце роботи через конфлікт з керівництвом клубу. У випадку збірної Аргентини залишив команду через конфлікт з керівництвом футбольної федерації країни.