Лісабон

Лісабон — одна з найтепліших європейських столиць, з кліматом що у значній мірі обумовлений Гольфстримом. Весна може бути від сирої до жаркої сонячної (11 °C…26 °C) з деякими зливами, літо — сухе та спекотне з деяким вітром і температурами між 16 °C та 29 °C. Осінь тепла і нестабільна, з температурами від 12 °C до 27 °C і зима, як правило, — дощі та сирість, з незначним сонцем (8 °C…18 °C). Найнижча зареєстрована температура −2,2 °C, найвища — 43 °C.

Сніг випадає дуже рідко — востаннє це було 29 січня 2006 року та 28 січня 2007, сталося це після більш як сорокарічної паузи. У середньому місто отримує 3300 годин сонця і 100 днів дощу на рік[5].

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується середземноморським кліматом. Найтепліший місяць — серпень із середньою температурою 23 °C (73.4 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 11.3 °С (52.3 °F).[6]

Місто «Olissipo» знаходилось на території римської провінції Лузітанії

За народною легендою, місто Лісабон було засноване давньогрецьким героєм Одісеєм (порт. Ulisses, Odisseu), і як Рим, виникло на семи пагорбах.

Перше поселення заснували фінікійці близько 1200 р.до н. е. і це друга найстаріша європейська столиця після Афін.[7]

Вигідне географічне розташування міста сприяло його швидкому розвитку. Так, з появою у регіоні Кельтів, вони почали змішуватися з місцевими населенням, що і дало початок виникненню племен, що розмовляли кельтською мовою. Найвірогідніше, стародавні греки протягом тривалого часу мали в гирлі річки Тежу торговельний пункт. Але тогочасні конфлікти у Середземномор'ї призвели до залишення міста греками, головним чином завдяки карфагенянам, що на той час домінували в регіоні. Занепад Римської імперії та феодалізація суспільства призвели до завоювань її західної частини германськими, гунськими та іншими племенами. Під кінець римського панування «Olissipo» стало одним з перших міст, що прийняли християнство. Першим єпископом міста був Сан-Ґенс. В той час місто зазнає значних пограбувань варварами, аланами, стає частиною Суевського королівства, і врешті решт, переходить до вестготів з Толедо, які називають його «Ulishbona». Пограбування та комерційний занепад на той час містечка «Ulishbuna» тривали до початку 7 століття, коли маври, скориставшись громадянською війною в Толедському королівстві, захоплюють Іберійський півострів у 711 році. Отже у 719 році місто перейшло до маврів, які назвали його «al-Lixbûnâ» арабською мовою та побудували фортифікацію.

На початку вересня 844 року мусульманський Лісабон здобули вікінги. Вони 13 днів грабували місто й вирізали частину міського населення.

Капітуляція сарацинів Лісабона перед Афонсу І.

Лісабонський землетрус

План перебудови 1756 р.

Мусульманська окупація Лісабона тривала до 1147 року, коли місто звільнив перший португальський король Афонсу І. 1179 року він надав йому форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права. Статус столиці Лісабон отримав 1255 року, завдяки своєму вигідному стратегічному розташуванню. Було відновлено єпархію, яка у 14 столітті стає метрополією. Вже до кінця 13 століття місто перетворюється на важливий порт, завдяки морському сполученню з Північною Європою, а у 1290 році за короля Дініша I відкривається перший у країні університет, який у 1308 р. перенесли до міста Коїмбри.

6 грудня 1383 року міщани Лісабона повстали проти королеви-регентші Леонори, прогнали її і проголосили «захисником королівства» авіського магістра Жуана. 16 грудня вони створили самоврядну раду — дім 24-х. У відповідь до Португалії вдерся кастильський король Хуан I, зять вигнаної королеви. 29 травня 1384 року він оточив португальську столицю й тримав її в облозі чотири місяці. Лісабон врятувався чудом: серед кастильців спалахнула епідемія чуми, яка викосила половину їхнього війська. 3 вересня нападники зняли облогу й повернулися до Кастилії. Наступного 1385 року кортеси обрали Жуана новим королем Португалії. 14 серпня у вирішальній битві при Алжубарроті він вщент розбив кастильських інтервентів. За допомогою лісабонців Жуан І відстояв суверенітет країни й добився утвердження Авіської династії на португальському троні. Він та його нащадки розпочали завоювання в Африці та дослідження Атлантики.

Тісна співпраця з італійцями, що домінували у Середземномор'ї ще з часів Римської імперії, приносить місту низку важливих географічних відкриттів у спільних експедиціях — архіпелаги Азорських островів, Мадейри та Канарських островів. Ці острови дозволили заснувати нові морські порти, корисні з точки зору нових комерційних зв'язків. Численні морські експедиції відправлялись із Лісабона у 15-17 століттях. Найвідомішою стала експедиція під керівництвом Вашку да Гама у 1497–1498 роках, підкреслюючи таким чином важливість міста як морського порту та торговельного центру Європи.

На зміну Авіській династії у 1580 році приходять кастильські Габсбурги (Іберійська унія).

13 червня 1589 року англійські пірати під проводом Френсіса Дрейка здійснили морський напад на Лісабон, проте португальці його успішно відбили[8].

У 1640 році португальцям вдається відновити незалежність і королем стає Жуан IV. У місті будується приблизно 40 нових монастирів (крім тридцяти вже існуючих на той час), а на початку 18 століття, за часів короля Жуана V, у місті будується грандіозна для тих часів споруда — акведук «Вільних Вод» (порт. Aqueduto das Águas Livres), висота котрого сягає 70 метрів (див. галерею зображень).

1 листопада 1755 року Лісабон зруйнували великий землетрус і цунамі. Відновленням міста займався міністр Себаштіан де Карвалю. Столиця відродилася лише під кінець 18 століття. Нововідбудоване місто, центральна частина якого набуває прямокутних форм і отримує назву на честь маркіза.

Восени 1807 року між Наполенівською Францією і Португалією спалахнула війна. 29 листопада португальський уряд на чолі з принцом-регентом Жуаном втік з Лісабона до Бразилії, а 30 листопада столицю безкровно зайняли французькі війська під проводом генерала Жан-Андоша Жюно. Французька окупація тривала до 1811 року.

У 1910 році Португалію вперше проголошено республікою, що існувала до 1926 року, коли праві сили встановлюють у країні диктаторський режим Нової держави на чолі з Салазаром, що тривав до 25 квітня 1974 року.

Цього дня в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було скинуто півстолітню диктатуру на чолі з послідовником Салазара Марселу Каетану, а 25 квітня стає національним святом — днем свободи[9]. З того часу в Лісабоні і в країні встановлюється демократія (сьогодні муніципальною палатою керує Соціалістична Партія на чолі з мером Антоніу Коштою). В країні починається нова ера економічних перетворень і вже через 10 років після падіння диктаторського режиму, в 1985 році тодішній португальський президент Маріу Соареш підписав угоду про вступ країни до Європейського Союзу (сталося це у монастирі Ієронімітів).

У 1988 році у центрі Лісабона (місцевість Шіаду) сталася пожежа, що знищила значну частину архітектурної спадщини міста та зону його традиційної комерції[10].

Сьогодні Лісабон розвивається у швидкому ритмі, не відстаючи від інших європейських столиць, — покращується його інфраструктура та системи безпеки, охорони здоров'я, спорту та ін. У 1994 році місто було Європейською столицею Культури, у 1998 році відкрито другий міст через річку Тежу, у тому ж році у місті було реалізовано Всесвітню виставку EXPO'98 присвячену океанам, у 2004 році в рамках чемпіонату Європи з футболу, що проходив у Португалії, місто було ареною 10 футбольних матчів (на стадіонах Алваладе XXI і Луж). У 2008 році оголошено також про будівництво нового міжнародного аеропорту, третього мосту через річку Тежу серед інших грандіозних проектів.

Структура міста до 2012 року

До 2012 року Лісабон поділявся 53 парафії, згруповані у 4 райони (порт. bairros).

Традиційні квартали:

• Байрос — це старі квартали на семи пагорбах, з яких починалося місто.
• Алфама — квартал простого люду.
• Байру-Алто — район лісабонської богеми.[11].

Лісабонський аеропорт є важливим не тільки для Лісабонської агломерації. Він обслуговує також населення з прилеглих адміністративних округів. Розташований у північній околиці міста (3-й квартал). З аеропорту «Київ» до Лісабона двічі на тиждень виконує рейси авіакомпанія Wizz Air.

У зв'язку з постійним зростанням пасажирообігу, а повітряний пасажиропотік Лісабона становить близько 10 млн осіб на рік, у 2008 році прийняте рішення про будівництво нового міжнародного аеропорту в Алкошете.

Головними залізничними вокзалами Лісабона є станції Оріенте та Санта-Аполонія. Залізничні маршрути розходяться від міста у двох магістральних напрямках: Лінія Північна (Порту) та Лінія Південна (Алгарве), та трьох приміських  — Лінія Сінтри, Лінія Кашкайша, Лінія Азамбужи.

Станція метро «Террейру-ду-Пасу», відкрита у 2007 р.[14]

Перший португальський метрополітен було відкрито 29 грудня 1959 року. На 2017 рік побудовано 4 лінії (синя, зелена, жовта та червона) загальною довжиною 44,2 км, що нараховують 56 станцій (з них 6 вузлові), які обслуговують приблизно 0,5 млн пасажирів щодня. Спорудження червоної лінії було пов'язане з проведенням в місті міжнародної експозиції EXPO'98. У майбутніх планах (2010—2020) розширення жовтої ліній у південному напрямку до з'єднання із зеленою. Вартість квитка залежить від зони (для першої зони становить 0,75 євро, для другої  — 1,05 євро). Лісабонське метро зв'язує місто з двома іншими містами — Амадора та Одівелаш (обидва належать до другої зони).

Трамвай 28 в Шіаду

Лісабонський трамвай з'явився у 1901 році і став другим у країні після міста Порту. Сьогодні його функціонування обмежене до п'яти маршрутів (E12, E15, E18, E25, E28), виключно в історичній частині міста крім 15-го, який сягає передмістя Алжеш (район Оейраша). Загальна довжина трамвайних колій 48 км, кількість рухомого складу — 58 одиниць (в тому числі 40 історичних). Обслуговується державним підприємством «Карріш», має послугу оренди.

Міст 25-го Квітня

Перший міст через річку Тежу був споруджений ще за часів португальського диктатора Салазара у 1962–1966 роках — так званий підвісний міст довжиною 2277 м і 70 м у висоту. З моменту відкриття (6 серпня 1966) і до Революції гвоздик носив ім'я диктатора  — міст Салазара. У 1974 році назву було змінено на честь революції — Міст імені 25 квітня. Це одночасно автомобільний (платний у північному напрямку) і залізничний міст, що з'єднує місто з півднем, зокрема з містом Алмадою та Сетубальським адміністративним округом. Щороку в середині березня через міст проходить маршрут Лісабонського напівмарафону (з цього приводу автомобільний рух припиняється на декілька годин, а охочі пробігти мостом мають можливість це зробити).

Другим лісабонським мостом є вантовий міст Вашку да Гама, спорудження якого планувалось ще задовго до початку будівництва, — збудований до міжнародної експозиції EXPO'98 (відкритий 4 квітня 1998 року). Зі своєю довжиною 17,3 км є найдовшим мостом у Європі та 5-м у світі. Міст є виключно автомобільним — з'єднує місто Лісабон у його східній частині з містом Монтіжу Сетубальського адміністративного округу і південними регіонами країни, є платним.

Муніципальна площа та будинок мерії в Лісабоні

Фронтон мерії Лісабона

Лісабон по праву вважається перлиною португальських міст. Місто дуже багате на історико-архітектурні пам'ятки, причому в Лісабоні гармонійно поєднується архітектурна спадщина різноманітних стилів: замок IX—XIV ст.ст., романський собор XII ст. (перебудований у XVIII ст.), готичний монастир кармелітів (1389–1423, нині в ньому діє археологічний музей), башта Белен у мануельському стилі (1515—21), розкішні палаци (Беленський палац, Мафрський палац і палац Келуш — бароко; Ажудський палац і палац Сан-Бенту — класицизм) та численні храми, виконані в національному стилі, а також бароко (базиліка Ештрела, церкви святого Вісенте ді Фора, Консейсау Велья, Святого Роке, Музей церковного сакрального мистецтва), монументальний Національний Пантеон. У XX столітті в Лісабоні з'явились яскраві взірці постмодернізму.

Замок святого Георгія — одна з будівель, що вціліла після землетрусу 1755 року. Тепер це найвища точка Лісабона. Санта-Жуста — ліфт, що сполучає район Байру-Алто із центральним кварталом Байшу.[15]

Лісабон перетинається широкими бульварами, які виводять до великих майданів, посередині яких зазвичай встановлені монументальні пам'ятники переважно діячам національної історії та культури. Визначними серед вулиць (власне бульварів) Лісабона є бульвар Свободи (Avenida da Liberdade), бульвар Фонтеш Перейра де Мелу (Avenida Fontes Pereira de Melo), бульвар Алміранте Реїша (Avenida Almirante Reis) та бульвар Республіки (Avenida da República).

• Лісабонський собор — найстарша церква міста, закладена 1147 року.
• Церква пам'яті — храм 1788 року.
• Церква Діви Марії Світлої — храм XVI ст.
• Церква святої Енграції — храм XVII—XVIII століть, національний пантеон.
• Церква Сау Домінгуш

• Ажудський палац
• Беленський палац
• Мафрський палац

• Національний музей старовинного мистецтва (Museu Nacional de Arte Antiga);
• Музей Азулежу (Museu do Azulejo), присвячений традиційній португальській мозаїці;
• Музей Галуста Гюльбенкяна (Museu Calouste Gulbenkia) — містить різноманітні колекції давнього та сучасного мистецтва;
• Національний археологічний музей (Museu Nacional de Arqueologia);
• Морський музей (Museu de Marinha) — присвячений історії португальського мореплавства;
• Національний музей костюма та моди (Museu Nacional do Traje e da Moda);
• Музей-колекція Берардо — зібрання творів сучасного мистецтва у культурному центрі «Белен»;
• Національний музей карет (Museu Nacional dos Coches) — містить найбільше подібне зібрання у світі;
• Музей фармації (Museu da Farmácia);
• Музей Сходу (Лісабон);
• Лісабонський окенаріум (Oceanário de Lisboa), що є другим за розмірами у світі;
• Військовий музей (Лісабон)
• Археологічний музей Карму

• Лісабонська академія наук
• Національний архів Португалії
• Національна бібліотека Португалії
• Португальська академія історії

Вищі навчальні заклади

• Відкритий університет (Лісабон) — державний університет дистанційного навчання.
• Військова академія (Португалія) — головний освітній заклад португальської армії та жандармерії.
• Лісабонський університет — найбільший державний університет країни.
• Новий Лісабонський університет — державний університет
• ISCTE — Лісабонський університетський інститут — державний університет бізнесу
• Морська школа (Португалія) — головний освітній заклад португальського флоту.
• Вищий інститут поліцейських наук і внутрішньої безпеки — поліцейська академія.

Середні навчальні заклади

• Військовий колегіум — головне військове училище португальської армії.

• Національний театр святого Карлуша — Лісабонський оперний театр;
• Культурний центр «Белен» (Centro Cultural de Belém);
• Національний театр Д. Марії II (Teatro Nacional D. Maria II);
• Фундація Галуста Гюльбенкяна.

Лісабон у футбольній Прімейрі-Лізі представлений трьома клубами — ФК «Бенфіка», ФК «Спортінг» та ФК «Белененсеш», кожен з яких свої домашні матчі проводить на власному стадіоні — «Да Луж», «Алваладе XXI» і «Рештелу» відповідно. Перших два стадіони за класифікацією УЄФА є п'ятизірковими і приймали по п'ять матчів європейської футбольної першості, що проходила в країні у 2004 році. Саме лісабонський стадіон «Луж» був ареною історичного фінального матчу між збірними командами Греції та Португалії, в якому греки вибороли «золото» чемпіонату[16].

• Лісабонські футбольні клуби, що грають у Прімейрі-Лізі:
  • ФК «Бенфіка»
  • ФК «Спортінг» (SCP)
  • «Рештелу»