Гедеон Пазин
Гедеон Пазин (?, Стропков — 17 лютого 1754, Мукачево) — священник-василіянин, протоігумен провінції святого Миколая на Закарпатті (1744—1754), піснетворець.
| о. Гедеон Пазин, ЧСВВ | |
|---|---|
| Протоігумен Провінції святого Миколая (1744—1754) | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
невідомо м. Стропков |
| Смерть |
17 лютого 1754 м. Мукачево |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | Мукачівська греко-католицька єпархія |
| Постриг | бл. 1722 |
Життєпис
Народився в містечку Стропков на Пряшівщині. Близько 1722 року вступив до василіянського монастиря. Після богословських студій був висвячений на священника. У 1730 році призначений ігуменом монастиря у Малому Березному. Займався розбудовою монастиря, яку завершив у 1742 році. Учитель новиків у Малому Березному в 1743 році. У 1744 році був обраний на уряд протоігумена, який виконував упродовж десяти років[1].
У січні 1749 року скликав до Мукачівського монастиря надзвичайний монаший собор, на якому було запроваджено давні монаші правила і доручено монахам докладно їх зберігати. Він відновив також давній звичай східних монахів і заборонив у монастирях вживати м'ясні страви.[1]
У 1749 році в товаристві свого секретаря о. Макарія Шугайди, протоігумен Пазин відвідав усі Марамороські монастирі й залишив по собі їхній докладний список, подаючи не тільки їхню коротку історію, але й докладний інвентар кожного монастиря. Пазин старався, щоб монастирське майно, яке єпископ Мануїл Ольшавський намагався привласнити для єпархії, залишилося при Свято-Миколаївському монастирі, а сам Ольшавський у 1752 році отримав наказ Угорської придворної канцелярії у Відні покинути монастир і перенести свою резиденцію до міста.[2]. Протоігумен Гедеон Пазин залишив після себе цінний Дневник у двох частинах: у першій містяться записи з 1747 року, а в другій — з 1752 року.[3]
Помер 17 лютого 1754 року в Мукачівському монастирі.[1]
Пісенна творчість
Збереглося дві пісні Гедеона Пазина «Плачи, душе, слез излій море» (№ 37 у «Богогласнику»), «Горі, горі, душе моя, ко Творцу своєму», що користувалися великою популярністю на Закарпатті у XVIII—XIX ст., входили до репертуарів більшості тогочасних місцевих рукописних співаників.[4]
Примітки
- Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття… — С. 187.
- Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття… — С. 188
- Гедеон Пазин. Щоденник протоігумена Чину Святого Василія Великого // «Скарбниця потребна й пожиточна». Українські монастирські літописи, житія, повчання ченцям, чуда та інше / упорядкування, вступна стаття та коментарі Валерія Шевчука. — Київ: «Либідь», 2012. — С. 458—471.
- Пазій Гедеон // Українська музична енциклопедія. Т.5:[П] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ: ІМФЕ НАНУ, 2018. — С. 41.
Джерела
- Г. Кинах ЧСВВ. Посіщеннє марамороських монастирів 1749 р. // Записки Чина св. Василія Великого. — Т. ІІ. — Вип. 1-2. — Жовква 1926. — С. 105—122.
- Гліб Кинах ЧСВВ. Дневник протоігумена Ґ. Пазина, ЧСВВ // Записки Чина св. Василія Великого. — Т. ІІІ. — Вип. 1-2. — Жовква 1928. — С. 97—125.
- Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. — Том ІІІ: Монаше життя. — Ужгород, 2014. — 216 С. — ISBN 978-617-7162-03-1
- Пазій Гедеон // Українська музична енциклопедія. Т.5:[П] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ: ІМФЕ НАНУ, 2018. — С. 41.
- «Скарбниця потребна й пожиточна». Українські монастирські літописи, житія, повчання ченцям, чуда та інше / упорядкування, вступна стаття та коментарі Валерія Шевчука. — Київ: «Либідь», 2012. — 488 с.