Гейнчівка

Ще наприкінці XVIII ст. у даній місцевості, тоді вільній від забудови, з'являється маєток вагомої у Житомирі родини — Гейнчів. Знаходився маєток у районі сучасних вулиці Олени Пчілки та проїзду Кароля Гейнча — імені відомого українсько-польського драматурга, представника житомирської родини Гейнчів[1]. Функцію дороги до маєтку виконував проїзд, що мав назву «Хінчанський Тупик»[2], прямував від вулиці Київської на північний захід. Нині це провулок Художника Канцерова.

З часом виділилися дві окремо розташовані місцевості з назвою «Хінчанка», що є первинно похідною від прізвища власників місцевості, корінь якої з часом трансформувався з «Гейнч» до «Хінч»[3].

Таким чином, на плані, складеному 1915 року бачимо, що на території Гейнчівки, що на плані підписана «Хуторъ Хинчанка» запроектоване продовження тодішньої Іларіонівської (сучасна — Михайла Грушевського вулиця) — від вулиці Крошенської (сучасна Князів Острозьких) у сторону залізниці, Іванівської (пізніше Чапаєва, а на даний момент Монтана вулиця) — до Східної, Прохорівської (Лесі Українки) — також до залізниці прямою траєкторією від Московської вулиці, Північної (відбулася лише частина у виді сучасної вулиці Академіка Дашкевича) — також до з'єднання зі Східною вулицею. Ще планувалася прорізка частини вулиць Міщанської (нині — Івана Мазепи) та Східної від вулиці Київської у північному напрямку. Проте, прорізка вищевказаних вулиць відбулася лише у післявоєнні часи[4].

Східніше території Хінчанки розташувалася Житомирська в'язниця, головний корпус якої зведений ще 1914-го[5].

Отже, фактично, станом на 1915 рік на території хутора Хінчанка, знаходилася лише одна значна дорога, що вела, звиваючись, із середмістя (району «Новоє Строєніє») у північно-східному напрямку та мала назву Старогончарний Шлях. Наразі частини дороги, що перебували на території Гейнчівки отримали назви, відповідно — провулок Косачів та вулиця Олени Пчілки.

Ще у 1930-ті роки територія Гейнчівки носила назву «Хутір Хінчанка Перша», підпорядковувалась Чесько-Крошнянській (пізніше Глибочицькій) сільській раді[6] та була майже вільна від забудови[4][7].

Згідно мап[4], виконаних в період Другої світової війни, територія хутора Хінчанка Перша все ще малозабудована. Вулиці Міщанська, Східна, Іванівська, Лесі Українки все ще не відбулися. Вздовж Старогончарної вулиці східніше вулиці Міщанської (сьогодні — вулиця Олени Пчілки) постають лише декілька будинків. Також забудованим був 1-й Хінчанський Тупик.

Зрештою, в 1950-1960-ті, відбувається прорізка Міщанської, Східної, Чапаєва вулиць, а також ізольованої від основної вулиці Лесі Українки частини, згодом найменованої вулицею Олени Пчілки. Малоповерхова садибна забудова формує житлові квартали у межах вулиць Східної, Котовського, Крошенської, Домбровського. Східніше з'являється промисловий вузол. Тож, влучною народною назвою значної частини Гейнчівки є «Байконур» — з причини тривалої неосвоєності даної території[7].

У другій половині 1960-х років та на початку 1970-х, південна частина колишньої Першої Хінчанки, а саме землі поблизу Хінчанського Тупика забудовуються житловими багатоповерховими будинками типових проєктів. Так, вихід колишнього проїзду до маєтку Гейнчів до вулиці Київської перекрито.

У 1980-х роках на північно-західній околиці Гейнчівки, вздовж вулиць Князів Острозьких та Домбровського, зведено кілька житлових багатоповерхових будинків. Найновіша багатоповерхова житлова забудова місцевості — на розі вулиць Івана Мазепи та Михайла Грушевського — початку 1990-х років.

Протягом 1999—2000 років розвивається забудова передусім приватного сектора Гейнчівки. Промислова зона в кварталі, оточеному вулицями Східною-Грушевського-Транспортною, перебудовується під нові економічні реалії — ринкову економіку. В перспективі закладене перетворення частини даної промислової зони на житлову, із будівництвом тут 14-поверхових житлових будинків та будівель громадського призначення[8].

Крізь місцевість проходять важливі внутріміські магістралі вулиці Івана Мазепи, Східна та Михайла Грушевського. Розвинений і громадський транспорт. Зокрема, по Східній вулиці курсує тролейбус № 10 (Ялинка — Агробудіндустрія). Курсує № 6 (Крошня — ЗОК) — по вулицях Східній та Михайла Грушевського. Окрім міських автобусних маршрутів № 26, 44, по вулицях Східній та Михайла Грушевського курсує значна кількість приміських та міжміських автобусних маршрутів завдяки розташуванню поряд автовокзалу.

• вулиця Східна (орієнтовно від майдану Згоди до перехрестя з вул. Домбровського);
• вулиця Івана Мазепи (від перехрестя з вул. Михайла Грушевського, орієнтовно до перехрестя з вул. Домбровського);
• вулиця Князів Острозьких (від перехрестя з вул. Михайла Грушевського, орієнтовно до перехрестя з вул. Домбровського)
• вулиця Домбровського (орієнтовно від перехрестя з вул. Князів Острозьких до вул. Східної)
• вулиця Михайла Грушевського (від перехрестя з вул. Князів Острозьких до вул. Транспортної)
• вулиця Транспортна;
• вулиця Монтана;
• провулок Косачів;
• вулиця Олени Пчілки;
• провулок Попова;
• провулок Художника Канцерова;
• проїзд Кароля Гейнча;
• провулок Зенітний;
• проїзд Зенітний;
• проїзд Зручний;
• провулок 2-й Сінний;
• провулок 2-й Крошенський.

1. Офіційний геопортал Житомирської міської ради з використанням шару «Історичні плани».. gis.zt-rada.gov.ua (ua). Процитовано 2021-02-14.
2. Житловий фонд Житомира представлено на карті — довіднику | Житомирська Міська Рада. www.zt-rada.gov.ua. Процитовано 2021-02-14.
3. Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 1. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-084-X.
4. Дубман Борис. «История Житомира. Тюрьма вместо ипподрома».