Геннадій (Левицький)
Архієпископ Геннадій (в миру Іван Львович Левицький); 25 травня 1818, Губівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія — 10 (22) лютого 1893) — український релігійний діяч у добу Російської імперії. Управитель старовинного Тверського Жолтикового монастиря, заснованого київськими монахами. Також ректор православних семінарій.
| Архієпископ Геннадій | |
| Альма-матер: | Київська духовна академія |
|---|---|
| Науковий ступінь: | магістр богослов'яd |
| Діяльність: | священник |
| Ім'я при народженні: | Іван Львович Левицький |
| Народження: | 25 травня 1818 Україна Губівка, Херсонська губернія |
| Смерть: | 22 (10) березня 1893 (74 роки) Мічурінськ, Тамбовська губернія, Російська імперія |
| Похований: | Мічурінськ |
| Чернецтво: | 12 лютого 1844 |
| Єп. хіротонія: | 22 вересня 1868 |
Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої, вікарний єпископ Сумський РПЦ (б).
Життєпис
За пенвими переказами, народився в сім'ї болгарина та молдаванки, хоча скоріш за все просто українець.
Після закінчення Херсонської семінарії 17 грудня 1839 рукопокладений у священика Володимирської церкви Єлисаветграда.
1841 — ставши вдівцем, відправився на богомілля до Києва, де київський митрополит Філарет переконав його поступити вільним слухачем до Київської духовної академії, а потім зачислив його студентом.
12 лютого 1844 — пострижений в ченці.
1845 — закінчив курс зі ступенем магістра і був призначений викладачем.
1846 — інспектор Херсонської семінарії.
6 серпня 1852 — зведений в сан архімандрита.
13 липня 1858 — призначений ректором Самарської семінарії.
22 серпня 1859 — настоятель Богородицького Задонського монастиря.
10 жовтня 1860 — ректор Тамбовської семінарії.
21 серпня 1868 — призначений єпископом Сарапульським, вікарієм Вятської єпархії.
22 вересня 1868 — хіротонія.
24 червня 1872 — переведений на Кинешемське вікаріатство в Кострому.
9 квітня 1883 — переведений до Сумського вікаріатства до Харкова.
29 листопада 1886 — звільнений на покій і призначений управителем Тверського Жолтикового монастиря.
Призначення Геннадія до Жолтикового монастиря призвело до занепокоєння Тверського архієпископа Сави. Офіційно Геннадій був звільнений на покій «через слабке здоров'я та похилий вік», але Тверський владика звернувся до всіх, хто знали Геннадія, з проханням повідомити «Заради Бога, яка істина причина звільнення Геннадія з третьої вже вікаріацької катедри». Одні кореспонденти архієпископа називали Геннадія «простим-препростим», «незлим», інші бачили в ньому «умовну» чи «непристойну архірею простоту». Виявилося, що Полтавський архієпископ Іоанн «без конвульсій не міг чути про Геннадія», що управляв колись єпархією під час хвороби Іоанна. Усі сходилися на тому, що Геннадій «дуже дивакуватий», що «ці дивацтва почасти загострюються і проявляються у такій формі, що якось доктор Геннадія, Денисов, пояснював ці прояви душевною хворобою». Одним із приводів звільнення Геннадія на покій були відвідини Харкова Київським митрополитом Платоном, тому, що харківський вікарій «так невдало тримав себе, що митрополит зробив йому заувагу».
16 грудня 1886 Геннадій прибув до Жолтикова монастиря і відразу захворів.
21 травня 1891 — згідно указу Синоду про перевід Геннадія «через хворобливий стан» у Високогірську пустинь Арзамазького повіту, з призначенням управителем Козловського Троїцького монастиря.
Останні роки Геннадій був розбитий паралічем, однак відмовлявся від медичної допомоги. Помер 10 лютого 1863 о 4-й ранку. Останніми його словами були: «А коли я помру, то за мене, мабуть, помоляться мої учні — адже їх у мене в Тамбовській семінарії було дуже багато». Похований в монастирській Троїцькій церкві.