Геологія Японії
Японський архіпелаг належить до системи острівних дуг Західно-Тихоокеанського рухливого пояса, де і сьогодні відбуваються процеси горотворення. Дуги розділяються на три регіони:
- острів Хоккайдо крім південного-заходу півострова Осіма;
- північно-східна частина острова Хонсю;
- південно-західна частина Хонсю, острови Шікоку і Кюсю та архіпелаг Рюкю.
Вигин Японської дуги, згідно з палеомагнітними даними, виник на початку міоцену і пов'язаний з розкриттям глибоководних западин Японського моря.
Зона Хоккайдо
Стержнева зона острова Хоккайдо — антиклінорій хребет Хідака, складений офіолітами і осадово-вулканогенними г.п. верхньою палеозою — нижньою мезозою, прорваними [інтрузія]ми гранітоїдів. На заході антиклінорій Хідака супроводжує вузька зона Камункотан з офіолітами. Остання насунена на синклінорій Ісікарі-Румон, виконаний товщею відкладів верхньої крейди та кайнозою, який примикає на заході до підняття півострова Осіма.
Півострів Немуро у північно-східній частині Хоккайдо являє собою початок Курильської острівної гряди і складений вулканітами верхньої крейди — кайнозою, облямований південним закінченням Камчатського глибоководного жолоба.
Зона східного Хонсю
Північно-східна частина острова Хонсю відокремлена від південно-західної частини зоною розломів, між якими тягнеться меридіональний ґрабен (рифт) Фосса-Магна, на південному продовженні якого в океані простягається Ідзу-Бонінська молода вулканічна дуга, що супроводжується на сході однойменним глибоководним жолобом.
Північний схід Хонсю обрамований Японським жолобом, який з'єднується на північному-сході з Курило-Камчатським, а на півдні з Ідзу-Бонінським. У будові північно-східної частини острова Хонсю основну роль відіграють палеозойські відклади, починаючи з силуру, що незгідно залягають на метаморфітах докембрію. Палеозой представлений теригенними товщами, на заході мілководними, на сході глибоководними з присутністю офіолітів. Всі ці відклади інтенсивно зім'яті в складки починаючи з кінця раннього карбону («орогенез Абе»). Мезозойські породи мають обмежене поширення, в основному на сході, і представлені мілководно-морськими відкладами. Вони зазнали складчастості в кінці юрського — на початку крейдового періоду («орогенез Сакава» або «Ога-Осіма»).
Зона західного Хонсю, Шікоку і Кюсю
На західному узбережжі Хонсю розвинені так звані зелені туфи неогену. Структура південно-західної Японії виразно зональна із загальним омолоджуванням зон. Розрізнюють внутрішні і зовнішні групи зон, розділені розломом так званої Медіанної лінії. Найбільш древніми породами (докембрій) складена зона Хіда на однойменному півострові. До південно-сходу розвинені палеозойські вулканогенно-осадові відклади, що зазнали складчастих деформацій на початку тріасу («орогенез Акійосі»), і утворення тріасу-юри та неокому, дислоковані в епоху Сакава; в обрамленні зон Хіда і Тамба відомі офіоліти Майдзуру. Вздовж кордону з комплексом зовнішніх зон простягається крейдовий вулканоплутонічний пояс Рійоке.
Острови Рюкю
Архіпелаг Рюкю, обрамований однойменним глибоководним жолобом, представляє продовження зовнішніх зон південно-західної Японії. Деформації цих зон почалися в кінці юри — на початку крейди, в епоху Сакава (Ога) і продовжувалися до пізнього міоцену, а на підводному схилі, зверненому до глибоководного жолоба Нанкай, аж до сучасної епохи. При цьому утворилися направлені на південний схід насуви і шар'яжі, а також олістостроми.
Література
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
Посилання
- Геологічна служба Японії (англ.)