Георге Замфір
Георге Замфір (рум. Gheorghe Zamfir, [ˈɡe̯orɡe zamˈfir]; нар. 6 квітня 1941, Геєшті, Димбовіца, Румунія) — румунський музикант наїст, композитор, винахідник. За час своєї 56-річної кар'єри Замфір здобув 120 золотих і платинових альбомів, загальний наклад яких складає більше ніж 120 мільйонів альбомів.
| Георге Замфір | ||
|---|---|---|
| Gheorghe Zamfir | ||
 Зображення | ||
| Георге Замфір. 2008 | ||
| Основна інформація | ||
| Дата народження | 6 квітня 1941 (80 років) | |
| Місце народження | Геєшті, Димбовіца, Румунія | |
| Роки активності | 1960 — | |
| Громадянство |
 Румунія | |
| Професія | музикант | |
| Освіта | Бухарестський національний університет музики | |
| Вчителі | Fănică Lucad | |
| Інструменти | най | |
| Жанри | попмузика | |
| Нагороди |
| |
| gheorghezamfir.ro | ||
 Файли у Вікісховищі | ||
_BAR.svg.png.webp){kind=small}
Життєпис
Георге Замфір спочатку планував стати акордеоністом, однак уже у віці 14 років почав грати на флейті Пана (свирілі) як самоук. Свою освіту продовжив у Академії музики в Бухаресті, де був учнем Феніке Луки (рум. Fănică Luca). Цікавим є той факт, що Феніке Лука ніколи не вчився читати партитуру, він завжди грав на слух. У Бухаресті Георге Замфір отримав диплом викладача, закінчив також диригентуру.
Георге Замфір почав виступати перед широкою публікою в 1960-х роках завдяки швейцарському етномузикознавцеві Марселеві Сельє (Marcel Cellier, 1925—2013), який тоді досліджував румунську народну музику.
У 1966—1969 роках був призначений диригентом фольклорного ансамблю «Жайворонок» (Ciocârlia), одного з найпрестижніших державних ансамблів Румунії. У 1966 році на студії Electrecord записав свій перший альбом з народними мелодіями та його відомими композиціями «Тужлива пісня» (Doina de Jale) та «Пісня як вишня» (Doina ca de la Vișina). У 1968 році записав другу платівку на студії Electrecord. У 1968—1970 роках з великим успіхом відбулися його перші гастролі в Західній Німеччині, Швейцарії, СРСР і Китаї.
1970 року створив власний ансамбль («Taraf») — скрипка, флейта, тараґот, контрабас, цимбали, у якому грали найкращі музиканти країни. З цим оркестром у 1971 році 45 раз виступав перед паризькою публікою у театрі Gaîté-Montparnasse в Парижі. Концерти були дуже успішними і мали пізніше продовження у всьому світі: Європі, Південній Америці, Канаді, США, Австралії, Японії та Південній Африці.
У 1972 році на концертах Замфір почав поєднувати най з органом, що значно розширило палітру звучання флейти Пана. 1976 року студія звукозапису Philips випустила платівку «Меса миру»[1] з хором, органом та симфонічним оркестром. У 1977 році він записав композицію «Самотній пастух» з Джеймсом Ластом. З цього часу його репертуар став дуже різноманітним — від класики до поп-музики.
Музика до фільмів
Вперше музика Замфіра з'явилася у французькій кінокомедії 1972 року з музикою Володимира Косми за участю П'єра Рішара — «Високий блондин у чорному черевику». Наступними були — австралійський фільм «Пікнік біля Навислої скелі» і марокканські фільми «Нафтова війна не відбудеться» (1975) та «Криваве весілля» (1977).
Композитор Енніо Морріконе попросив Замфіра виконати п’єси «Спогади дитинства» та «Пісня Косоокого» для звукової доріжки гангстерського фільму режисера Серджо Леоне 1984 року «Одного разу в Америці». Його флейта звучить також у фільмі «Малюк-каратист» (1984).
Примітки
Посилання
- Офіційний сайт
- Георге Замфір на сайті IMDb (англ.)