Гнилицький Олександр Анатолійович
Олександр Анатолійович Гнилицький (17 липня 1961 р., Харків — 1 листопада 2009 р., Київ) — український художник. В українському мистецтві Гнилицький в кінці 1980-х став піонером інсталяції і відеоарту у 1990-х, яскравий представник Нової хвилі . Разом із своєю дружиною, художницею Лесею Заяць, представляв Україну на Венеціанському бієннале в 2007 р.[1]
Олександр Анатолійович Гнилицький | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Народження |
17 липня 1961 Харків | |||
Смерть | 1 листопада 2009 (48 років) | |||
Київ | ||||
Країна | Україна | |||
Жанр | інсталяція, живопис, графіка, скульптура, фотографія | |||
Навчання | ||||
Діяльність | художник | |||
Напрямок | трансавангард | |||
|
Біографія
Олександр Гнилицький народився в Харкові в 1961 р. В 1980 р. закінчив Харківське державне художнє училище, факультет театрально-декораційного живопису. В 1981-1987 рр. навчався в Українській державній академії мистецтва в Києві на відділ монументального живопису у студії Чеканюка та Стороженка. Він став одним з активних учасників Київського мистецького угруповання «Паризька комуна». У 1996 р. разом з Лесею Заяць заснував громадську організацію «Інституція нестабільних думок». Дочка Ксенія Гнилицька —художниця, член групи Р.Е.П.
Останні роки життя проживав в Мюнхені, де працював дизайнером продукції для телебачення та кіно, а також митцем-коцептуалістом для анімації. Помер 1 листопада 2009 р. в Києві від раку шкіри.
Творчість
Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї – живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік. Гнилицький опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні». В 2000-них роках художник віддає перевагу сюжетному живопису, постмодерново перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка), увіковічує дрібні побутові предмети – склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки – збільшуючи їх на картинах та вириваючи з оточуючого світу.[2]
Виставки
- 1991 — «Сергей Ануфриев — Александр Гнилицкий». Галерея 1.0, Москва.
- 2005 — «Дача». Галерея «Цех», Київ.
- 2005 — «II Pause». RSVP Kulturverein, Мюнхен, Німеччина.
- 2005 — «b-painting». Галерея Л-Арт, Київ.
- 2005 — «Александр Гнилицкий. Живопись». Галерея Марата Гельмана, Москва.
- 2017 — «Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії». Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», Київ.
Примітки
- Олександр Гнилицький та Леся Заяць
- Про проект – Arsenal. artarsenal.in.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2017.
Джерела
- Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда . Термінологія сучасного мистецтва// Paris-Kyiv: Terra Incognita. 2010, ст.322. ISBN 978-966-96839-2-2
- Леся Смирна. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві// К.: «Фенікс», 2017, ст.291. ISBN 978-966-131-499-2
Література
- Реальність ілюзії Олександра Гнилицького : [виставка : альбом] / [куратори О. Соловйов [та ін.] ; авт. тексту О. Островська-Люта [та ін.] ; пер. англ. О. Щур, Я. Стріхи]. - Київ : ДП "НКММК "Митецький арсенал", 2018. - 208 с. : іл.
Посилання
- Інтерв'ю Гнилицького українському журналу «Наш», 2003
- Гнилицький в Галереї Березницький[недоступне посилання з липня 2019]
- Небо над Гнилицьким. Учора в PinchukArtCentre попрощалися з одним із найвідоміших українських художників Олександром Гнилицьким
- ТОП -10: Найуспішніші митці України