Голокост у Болехові

Перші євреї поселилися у Болехові ще наприкінці XVI ст. Єврейським купцям було дозволено селитися на ринковій площі. Єврейський квартал зосереджувався у південно-східній частині міста. У XVIII ст. єврейська громада була найчисленнішою у місті, налічуючи вже на початку століття близько тисячі душ.

1845 року у Болехові відкрито єврейську лікарню, якою традиційно опікувався кагал. 1856 р. запрацювала єврейська школа, де вивчали іврит, польську та німецьку мови. У 1902 р. розпочала роботу школа з викладанням івритом для дівчат, а в 1908 р. — для хлопців.

На початку ХХ ст. чисельність єврейського населення Болехова невпинно зростала. 1910 р. з 4 тис. жителів Болехова 78% становили євреї, що було одним із найвищих показників у Галичині. Проте на чисельності єврейського населення міста негативно позначилася Перша світова війна.

На початку 1920-х рр. завдяки фінансовій допомозі організації «American Joint Distribution Committee» у Болехові засновано перший єврейський банк.

У вересні 1939 р. Болехів зайняла Червона Армія. Радянська влада розпочала переслідування і репресії проти членів усіх суспільно-політичних організацій та партій, включаючи і єврейські. Було розпущено всі єврейські інституції. Погіршилася економічна обстановка.

3 липня 1941 р. у місто вступили словацькі і угорські війська, тоді ж пролунали деякі українські антиєврейські заяви.[1] Вже 4 липня 1941 р. вчинено погром, під час якого було вбито багато євреїв. У липні-серпні 1941 р. Болехів займають німецькі війська. У серпні 1941 р. тут установилася цивільна німецька окупаційна адміністрація. Місто ввійшло до Стрийського окружного староства дистрикту Галичина. Створено юденрат, євреїв зобов'язали до важких примусових фізичних робіт у трудовому таборі. Перша акція винищення сталася 28–29 жовтня 1941 р. і виявилася наймасштабнішою. Людей було загнано в колишні червоноармійські казарми, а потім перевезено до місця страти — в околиці Таняви (де після війни встановлено пам'ятник). Там було розстріляно 750 осіб. Ті, хто пережив розправу, опинилися у Болехівському гетто, яке було замкнутого типу, але покинути його можна було тільки для робіт.[1]

Табір примусової праці для євреїв проіснував із січня 1942 до серпня 1943 р. Після масштабної ліквідаційної акції 13 липня 1943 р. близько 1,5 тис. примусових робітників залишилися у Болехові та 25 серпня 1943 р. були розстріляні.[2]У квітні 1942 р. на території єврейського цвинтаря у приміському селі Довжка розстріляно ще 450 євреїв (т. зв. друга акція). У червні 1942 р. в Болехові та навколишніх селах проживав 4281 єврей, із них 1588 було залучено до примусових робіт. У серпні 1942 р. до Болехова переселено євреїв із навколишніх сіл. Третя акція відбулася 3–5 вересня 1942 року. Після цього у місті залишилося приблизно 2500 євреїв. У жовні-листопаді 1942 р. частину євреїв вивезли у Стрий. У Болехові на цей час залишалося тільки 1748 єврейських робітників. У грудні 1942 р. євреї, зайняті на роботах у Болехові, були переведені у бараки. Євреїв, які залишались у місті, розстріляли німці у липні 1942 р. під час четвертої акції. Їх поховано на єврейському кладовищі Болехова. У цей самий час у Стрию розстріляли інших євреїв із Болехова. 23 серпня 1943 р. болехівське гетто було ліквідовано.

Усього за час нацистського правління у Болехові страчено 3800 євреїв, 450 було вивезено в табір смерті Белжець. Вижити вдалося, переховуючись у довколишніх лісах, лише 48 євреям, які у 1945–1946 рр. виїхали у Польщу.

• Голокост в Україні
• Кривава неділя у Станіславі

• Daniel Mendelsohn (1960 р. н.) The Lost: A Search for Six of Six Million Harper Collins, 2013. ISBN 006231470X, 9780062314703. (англ.)

• Болехів - путівник, ShtetlRoutes