Кривава неділя у Станіславі

Кривава неділя у Станіславі[1] (нім. Blutsonntag von Stanislau), також чорна неділя Станіслава[2] — масове вбивство в окупованому нацистами Станіславі (до 1939 Станиславів, нині Івано-Франківськ) від 6 до 12 000 єврейського населення міста, організоване 12 жовтня 1941 р. гауптштурмфюрером СС Гансом Крюгером у зв'язку із запланованим на 22 жовтня приїздом до міста генерал-губернатора Франка та губернатора дистрикту Галичина Ляша.[3]

Історія

12 жовтня 1941 р. у день єврейського свята Гошанаг Рабах Крюгер наказав провести масову криваву акцію — «блютзонтаґ». Цього дня з самого ранку євреїв міста почали зганяти на ринкову площу, яка ще називалася «табором смерті». День був сонячний. На площі помістилось від 10 до 12 тис. євреїв. На легковому автомобілі з відкритим дахом на площу в'їхав Крюгер і звернувся до більшості євреїв, які вже були на місці зі всім своїм майном, з такими словами: «На цьому вашому новому місці, де ви будете жити, ваші цінності вам не потрібні. Зберіть їх у загальний фонд…». Коли євреї здали свої речі, ними вдалося наповнити дві вантажівки і все майно було вивезено.

Окремо відібрану частину євреїв повантажили на кілька ваговозів і доправили на кладовище, яке було поряд із табором, де після приїзду їм наказали роздягтися. Одяг і взуття поскидали на вантажівки та відвезли на залізничну станцію для відправлення в Німеччину. Зі споминів Ю. Фоєрмана:

Через головні ворота ми увійшли на кладовище, де тисячі людей сиділи рядами на землі. Праворуч українські юнаки закінчували копати величезну могилу довжиною 60 метрів, шириною 20 метрів, глибиною 5 метрів. Нам було наказано сісти на землю і віддати під загрозою розстрілу (кілька трупів вже було) золото, гроші, золоті ручки і т. п. Збирали це під контролем німців євреї. На кладовищі були українська поліція, жандарми і гестапо. Я зрозумів, що це у них не перша подібна акція, а річ для них дуже звична. Весь час прибували нові групи людей, встановили кулемет…

О 1-й годині дня на кладовищі почалися масові розстріли. Крюгер взяв особисту участь у кінозйомці кривавої акції. Представники поліції безпеки (Зіпо) вкупі з представниками поліції служби порядку (Орпо) та залізничної поліції підводили євреїв до трьох заздалегідь підготовлених ям і силували їх туди плигати, після чого стріляли. Щоб не було затримки, інші заряджали автомати і подавали їх тим, хто стріляв. Дітей кидали в ями живими, заощаджуючи тим самим набої. Ті євреї, які чекали своєї черги в ту чи іншу яму, де вже видніли перші трупи, піддалися страшенній паніці, їм паморочилося в голові від побаченого, дехто, зомлівши, падав у ями; вони кидалися назад, однак задніх відтісняли кулеметники. Тих, хто з «черги» наважувався утекти чи тільки робив спробу втечі, розстрілювали на місці. Багато трупів повисло на колючому дроті, лежало на території кладовища або за його межами.

До 7-ї години вечора страти було закінчено. Того дня було страчено, зі слів одних очевидців і безпосередніх учасників тих подій, до 6 тис. євреїв, зі слів інших — від 9 до 10 тис. євреїв. Насправді, з майже 12-тисячної єврейської юрби в живих (пораненими і скаліченими) залишилося кількасот. Крюгер, побачивши, що є ті, які ледве дихали і могли ще рухатися, сказав, що Адольф Гітлер дарує їм життя і запропонував їм тричі його привітати нацистським салютом: «Хайль Гітлер». Коли напівживі євреї, завзято борючись за життя і порятунок, вчинили те, що їм наказав Крюгер, їх голими відпустили додому, і Крюгер запевнив, що їх ніхто більше не потурбує. Також Крюгер запропонував порятунок керівнику єврейського Управління праці д-ру Тененбауму, однак останній заявив, що відмовляється приймати такий жест із рук убивці і що він хоче померти зі своїми співбратами.

Масові вбивства в Галичині

«Кривава неділя» 12 жовтня 1941 року вважається початком остаточного розв'язання єврейського питання в Генеральній губернії[4] 13 жовтня Генріх Гіммлер, Оділо Глобочник і вищий начальник СС і поліції Фрідріх-Вільгельм Крюгер зустрілися у Берліні, де, ймовірно, вирішили обладнати в Генеральній губернії стаціонарні табори смерті.[5]

До 1 грудня 1941 р. в Галицькій області трапилися численні масові розстріли, зокрема в Рогатині, Станіславі, Делятині, Калуші, де було вбито по кілька тисяч євреїв. Наприкінці березня 1942 року Крюгер наказав відібрати зі Станіславського гетто тисячі «непотрібних євреїв»; починаючи з 1 квітня 1942 року, їх насильно вивозили в Белжецький табір смерті і там умертвляли газом у газових камерах. Було отримано лист-протест на ім'я Йоахіма фон Рібентропа від одного фольксдойча зі Станіслава, де викривалися масові розстріли.[6] 2 липня 1942 року «Нью-Йорк Таймс» опублікував звістку про масові вбивства 700 тисяч євреїв на загарбаних німцями територіях, із них 15 000 жертв приписувалося самому Станіславу.[7]

Станіславське гетто було ліквідовано в січні 1943 року. На початку 1944 року «зондеркомандо» розрила більшість колективних могил і спалила трупи, замітаючи сліди злочину. 27 липня 1944 року Станіслав звільнила Червона Армія. З єврейських мешканців міста вижила лише якась сотня.[8]

Кримінальне покарання

На початку 1966 року в Зальцбурзькому земельному суді відбувся скандальний судовий процес проти двох причетних до цього злочину осіб. Друге судове засідання було проведено у Віденському земельному суді і завершилося 8 листопада 1966 року засудженням на 8 і 12 років. Обидва винуватці були звільнені достроково через помилування.[9]

Після кількарічних розслідувань 1968 року відбувся судовий процес проти 14 службовців поліції безпеки Станіслава, де предметом слухання був і злочин «кривавої неділі». 6 травня 1968 року земельний суд у Мюнстері засудив трьох обвинувачених до довічного позбавлення волі, а шість винуватців — до тривалих строків ув'язнення.[10]

Див. також

Примітки
  1. Монолатій І. Єврейська спільнота Станиславова (Станіслава) // Галичина. Всеукраїнський науковий і науково-просвітній краєзнавчий часопис. – Ч. 18–19. – 2011. – C. 97–110
  2. Масовий розстріл євреїв у місті Станіслав — Reibert
  3. Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Klaus-Peter Friedrich (Bearb.): Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933—1945. (Quellensammlung) Band 9: Polen: Generalgouvernement August 1941—1945. München 2013. — S. 20. — ISBN 978-3-486-71530-9.
  5. Klaus-Peter Friedrich (Bearb.): Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden… Band 9, München 2013. — S. 21. — ISBN 978-3-486-71530-9.
  6. Dokument VEJ 9/62 vom 11. April 1942 in: Klaus-Peter Friedrich (Bearb.): Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933—1945 (Quellensammlung) Band 9: Polen: Generalgouvernement August 1941—1945, München 2013, ISBN 978-3-486-71530-9, S. 250—251.
  7. VEJ 9/89 — Klaus-Peter Friedrich (Bearb.): Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933—1945. (Quellensammlung) Band 9: Polen: Generalgouvernement August 1941—1945. München 2013. — S. 324. — ISBN 978-3-486-71530-9.
  8. Israel Gutman u. a. (Hrsg.): Enzyklopädie des Holocaust. München und Zürich 1995, ISBN 3-492-22700-7, Bd. III, S. 1372.
  9. Dokumentarchiv des Österreichischen Widerstands: Urteil gegen zwei Täter im Jahre 1966
  10. Архівна копія на сайті Wayback Machine. Band 28, Fall 675.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.