Гори Максвелла

Гори Максвелла примітні тим, що є єдиним географічним об'єктом на Венері, що названий на честь чоловіка (фізик Джеймс Клерк Максвелл) — усі інші названі іменами жіночих богинь, міфічних фігур та історичних персонажів.[1]

Робоча Група з Номенклатури Планерної Системи Міжнародного Астрономічного Союзу запропонувала «присвоїти топографічним ознакам імена померлих вчених працювавших у радіо-, радіолокаційній та космічній галузі» з огляду на широке використання радарів, що працюють за рахунок радіохвиль, і, які є важливою технологію для отримання зображень поверхні Венери, що залишається схованою за щільним та непрозорим хмарним покривом. Протягом зустрічей робочої групи у 1976—1979 рр., було прийняте рішення назвати гірський масив на честь Д. К. Максвелла, який передбачив існування радіохвиль.[2]

Найвищі гори масиву Максвела — гора Скаді та вулкан Маат, що мають висоту 11,52 та ∼9 км над середнім рівнем поверхні Венери відповідно, що значно перевищує земний Еверест. Гірський масив розміщений на схід від плато Лакшмі і тягнеться в центрі так званої Землі Іштар — континентального регіону, розміром порівнянного з Австралією. Розміри гірського масиву — 853 на 700 км. Західні схили дуже круті, тоді як східні поступово переходять в тессеру Фортуни.[3]

Існує кілька гіпотез походження плато Лакшмі і гірського масиву Максвелла. Одна з них — підняття поверхні за рахунок мантійного плюму, в той час як інша припускає, що регіон зазнає стиснення з усіх сторін, і як наслідок матеріал цієї зони зазнає опускання всередину планети.[4] Широкі гряди та долини масиву Максвелла та тессери Фортуна вказують, що ті зазнали стиснення в минулому.[5] В той же час, неймовірна висота масиву порівняно з іншими горами навколо плато Лакшмі, що сформувалися за рахунок стиснення, дозволяє припустити більш складне походження.[5]

На радарі більшість поверхні масиву є яскравою, що є поширеним явищем на Венері у цих висотах. Цей феномен спостерігається через присутність певних мінералів, можливо «металічного» снігу. Серед раніших гіпотез були — пірит[3] та телур, серед більш сучасних — сульфід свинцю (II) та сульфід бісмуту (III).[6]

В силу щільної атмосфери з непрозорою хмарністю розгледіти гірський масив в земний телескоп не можливо. Він був виявлений радарним картографуванням за допомогою радіотелескопу в Аресібо ще в 1967 році. Згодом міжпланетна станція НАСА «Піонер-Венера» провела детальне сканування поверхні з близької відстані і підтвердила результати, отримані наземними методами.

Значення температури і тиску в горах Максвелла знаходяться на мінімальному рівні. Відповідно: 380 °C, що майже на сто градусів нижче в порівнянні з поверхнею планети, і 44 бар, порівняно з 93 бар на поверхні.[7][8] Внаслідок цього дане місце є найбільш перспективним для спорудження основи майбутньої бази. Приміром, аеростат, зафіксований тут 20-кілометровим тросом опиниться в зоні, більш сприятливій для життя потенційних земних переселенців порівняно з поверхнею.

• Карти регіону з актуальними назвами деталей поверхні: західна частина, східна частина
• Гори Максвелла