Гора Маат

Гора Маат (лат. Maat Mons) — найвищий венеріанський вулкан і друга за висотою гора планети. Вулкан названий на честь давньоєгипетської богині правди і справедливості Маат. Розташований в області Атли, межує з горою Уззиних і горою Онгвуті; координати центру — 0.5° пн. ш. 194.6° сх. д. / 0.5; 194.6[1]

Гора Маат
Вид на тривимірне зображення гори Маат, що базується на рідолокаціний данних з космічного апарату Магеллан.
Тип гора (за планетарною номенклатурою) щитовий вулкан
Діаметр 395 km
Епонім Маат

Опис

Гора Маат височить майже на 5 км над навколишньою місцевістю[2] і на ∼9 км над середнім рівнем поверхні Венери.[3] Це робить її другою за висотою височиною Венери після гір Максвелла (які перевищують її більш ніж на кілометр),[4] і найвищим на планеті вулканом. Атмосферний тиск на вершині гори Маат на 40 % нижче, ніж на середньому рівні поверхні, і становить 55 бар.[5]

Гора Маат — це щитовий вулкан діаметром в сотні кілометрів з дуже пологими (в середньому 1,25°) схилами. Ці схили вкриті потоками застиглої лави довжиною до 400 км.[5] На вершині гори знаходиться кальдера розміром 28 × 31 км, всередині якої є щонайменше п'ять вулканічних кратерів діаметром 5-10 км. Уздовж південно-східного схилу вулкана (на 40 км) спостерігається ряд дрібних (3-5 км) кратерів. Ймовірно, це результат не виверження, а обвалення: на радарних знімках космічного апарату «Магеллан» з розширенням 75 м/піксель навколо цих кратерів не видно ніяких підвищень.[6]

Більшість гір Венери на радарних знімках виглядають яскравіше околиць (що пояснюють, в першу чергу, утворенням при низьких температурах добре електропровідних речовин). Гора Маат — найпомітніший виняток: вона досить темна в порівнянні з іншими горами. Можливо, покриття з радіояскравих речовин недавно було залито лавою, засипано вулканічним попелом або не змогло утворитися через особливості хімічного складу самої поверхні.[7]

З горою Маат і сусідньою горою Уззиних пов'язана найбільша гравітаційна аномалія Венери: гравітаційне прискорення там підвищено на 0,27 Гал. Максимуму там досягає і висота венеріанського геоїда.[8]

Вулканічна активність

Теперішня активність у гори Маат не була зафіксована, але є ряд ознак того, що виверження було порівняно недавно. Це відсутність на її схилах метеоритних кратерів, винятково велика висота (що може означати наявність підтримуючого її мантійного плюму) і незвична для венеріанських гір відсутність радіояскравого покриття (можливо, воно не встигло утворитися з часів останнього виверження). Час, який потрібно для утворення такого покриття, невідомий; згідно з рядом припущень, потрібний час вимірюється десятками або сотнями мільйонів років.[5]

На схилах гори видно не тільки лавові потоки (з різкими межами і середньою яскравістю на радарних знімках): на північному схилі є великий темний потік з розмитими межами. Його інтерпретують як відкладення, залишене пірокластичним потоком при плінієвому виверженню гори.[5]

Є припущення, що саме виверження гори Маат стало причиною сильних коливань концентрації діоксиду сірки та метану в нижній і середній атмосфері Венери, що були виявлені зондами «Піонер-Венера-1» і «Піонер-Венера-2» у 1980-х роках.[5]

Див. також

Примітки
  1. Planetary Names: Mons, montes: Maat Mons on Venus. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 1 жовтня 2020.
  2. Catalog Page for PIA00106. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 1 жовтня 2020.
  3. Mouginis-Mark, Peter J. (1 жовтня 2016). Geomorphology and volcanology of Maat Mons, Venus. Icarus (англ.) 277. с. 433–441. ISSN 0019-1035. doi:10.1016/j.icarus.2016.05.022. Процитовано 1 жовтня 2020.
  4. Treiman, Allan H. (2013). Geochemistry of Venus' Surface: Current Limitations as Future Opportunities. Exploring Venus as a Terrestrial Planet (англ.). American Geophysical Union (AGU). с. 7–22. ISBN 978-1-118-66622-7. doi:10.1029/176gm03.
  5. Robinson, Cordula A.; Thornhill, Gill D.; Parfitt, Elisabeth A. (1995). Large-scale volcanic activity at Maat Mons: Can this explain fluctuations in atmospheric chemistry observed by Pioneer Venus?. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.) 100 (E6). с. 11755–11763. ISSN 2156-2202. doi:10.1029/95JE00147. Процитовано 1 жовтня 2020.
  6. Mouginis-Mark P. J. Morphology of Venus Calderas: Sif and Maat Montes // Abstracts of the 25th Lunar and Planetary Science Conference, held in Houston, TX, 14-18 March 1994. — 1994. — С. 949. — Bibcode: 1994LPI....25..949M.
  7. Campbell B. A., Arvidson R. E., Shepard M. K., Brackett R. A. {{{Заголовок}}}. — P. 518-522. — ISBN 0-8165-1830-0.
  8. Wieczorek, M. A. (1 січня 2007). У Schubert, Gerald. 10.05 - Gravity and Topography of the Terrestrial Planets. Treatise on Geophysics (англ.). Amsterdam: Elsevier. с. 165–206. ISBN 978-0-444-52748-6. doi:10.1016/b978-044452748-6.00156-5.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.