Греки-мусульмани

Понтійці, етнографічна група греків, яка проживає в районі Трабзона, історично зазнала сильної туркізації, що проявилося в зміні релігії і частковій зміні мови. За даними фольклориста Омера Асана, в 1996 році в Туреччині проживало 300 тисяч людей понтійсько-грецького походження. Як і більшість турків, вони належать до ханафітської гілки сунітської течії ісламу. Поширені суфійські вчення Кадирія і накшбанди . Громада в цілому демонструє сильну прихильність до ісламу. У науковій літературі побутує ідеалізоване думка, ніби серед понтійців Туреччини донині поширене криптохристиянство. Зберігається володіння понтійським діалектом грецької мови (який вважають старою мовою), і вони називають себе туркос.

Критські мусульмани, також звані критськими турками, - нащадки ісламізованих греків Криту , здебільшого витіснені з острова православним населенням. Грецькою сьогодні володіють лише кілька представників старшого покоління, які називають свою мову «критською» ( грец . «критика», тур . «гірітче»). Імміграція до Туреччини протікала у вигляді трьох хвиль - після 1897 року (набуття Критом автономії), після 1908 року (приєднання Криту до Греції) і особливо в 1920-х роках, в результаті обміну населенням. Основна їх маса розселилася на егейському і середземноморському узбережжі Туреччини від Чанакале до Іскендеруна , частина переселенців осіла на Близькому Сході, а також у Лівії (в Триполі і особливо в Бенгазі і його околицях, де сьогодні їх можна порахувати за грецькими прізвищами) і в Єгипті (в Александрії).

Мусульмани Епіру , звані турецькою «яньяли» (букв. «янінці») і грецькою « туркояніотіс », прибули до Туреччини в 1912 і після 1923 року. Незважаючи на те, що більшість мусульман Епіру були етнічними албанцями, громади греків-мусульман існували в містах Яніна, Превеза, Парамітія, Сули, Маргариті, Лурос и Коніца. Першим перекладачем робіт Аристотеля на турецьку мову був грек-мусульманин з Яніни - Ходжа Есад-ефенді (XVIII століття). Сьогодні громада повністю інтегрована в турецьке суспільство.

Мусульмани, які проживали в долині річки Альякмон в Македонії , говорили грецькою мовою. Їхні предки-християни перейшли в іслам в XVII-XVIII століттях. Ця група відома під загальною назвою «валладіс». До Туреччини вони прибули в 1923 році і сьогодні повністю асимілювалися з турками, хоча знання грецької мови почасти зберігається. Незважаючи на зміну віри, звичаї макендонських греків-мусульман виявляють відгомони християнської культури, як то святкування Нового року і споживання хліба «василопіта» (традиція, виходить від Св. ​​Василія Кесарійського ). За розрахунками Тодора Симовського, в 1912 році в усій Грецької Македонії проживало 13.753 грека-мусульманина.

За даними 1878 року, мусульманське населення Кіпру поділялося на дві групи: етнічних турків і так званих. «Нео-мусульман». Останні мали грецьке походження і говорили грецькою мовою і за характером були ближче до християнського населенню острова. У них, на відміну від місцевих турків, не спостерігався мусульманський фанатизм , і деякі з них продовжували таємно сповідувати християнство. Останні кіпрські греки-мусульмани залишили острів в 1936 році, оселившись в Анталії , і з часом втратили грецьку мову.