Греко-болгарська схизма

Гре́ко-болга́рська схизма (болгарський розкол, болгарське церковне питання) — одностороннє проголошення 11 травня 1872 року автокефалії ієрархами Константинопольського Патріархату болгарського походження (фактично розкол відбувся ще у квітні 1860 року) й подальші прещення з боку кіриархальної Церкви — Константинопольського (Вселенського) Патріархату, а також низки інших. Автокефальний статус Болгарської Церкви було визнано Константинопольським Патріархатом тільки у лютому 1945 року.

Болгарська церква Святого Стефана в Константинополі (Балат). Початок XX століття

Прибічники болгарської автокефалії вважали правовою підставою створення незалежного Болгарського екзархату (болг. Българска екзархия) султанський фірман османського (оттоманського) уряду візира Аалі-паші, проголошений 28 лютого 1870 року, хоча останній не передбачав цілковитої канонічної незалежності (автокефалії) болгар та розглядався оттоманським урядом як такий, що втратив чинність після проголошення схизми.

Предстоятелі Болгарського екзархату

Екзархи:

  1. Іларіон 1872
  2. Анфім Чаликов 1872–1877, (1888)
  3. Йосиф Йовчев (Іовчев) 1872–1915

Намісники — голови Священного Синоду:

  1. Софійський митрополит Парфеній 1915–1918
  2. Доростоло-Червенський митрополит Василій 1918–1921, (1927)
  3. Пловдівський митрополит Максим 1921–1927, (1938)
  4. Врачанський митрополит Климент 1928–1930
  5. Відінський митрополит Неофіт 1930–1944, (1971)
  6. Софійський митрополит Стефан Шоков 1944–1945 (екзарх з 21 січня 1945 року до вересня 1948 року).

Примітки

    Література
    1. Райко Жинзіфов. Сучасний стан греко-болгарського церковного питання. // «Православное Обозрѣніе». 1869, березень, стор. 441–461.
    2. Тертій Філіпов. «Современные церковные вопросы». СПб, 1882, 2 частина; (рос.)

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.