Грем Гілл

У 1953 році Грем Гілл пішов до автогоночної школи в Брендс-Гетч поблизу Лондона. Після закінчення навчання Гілл залишився працювати в автошколі.У квітні 1954 року Гілл зайняв четверте місце на етапі національного чемпіонату формули «Юніор». Цей успіх дозволив Гіллу стати головним інструктором в автошколі. Але через розбіжності з керівництвом автошколи, він незабаром звідти пішов. Місце інструктора давало постійний заробіток, а тепер він знову ледь зводив кінці з кінцями.

Грем Гілл знайомиться з Коліном Чепменом, котрий запросив працювати його на своєму підприємстві «Lotus Cars». Два роки Гілл працює механіком у «Лотосі». Наприкінці 1955 року Колін Чепмен запропонував Гіллу спробувати свої сили за кермом «Лотоса». На превеликий свій подив Грем раптом зрозумів, що він непоганий водій, і вирішив роботу механіка поєднувати з професією автогонщика. Гілл став особистим механіком Кліффа Еллісона, першого номера команди «Лотос». В кінці 1957 року він здобув свою першу перемогу в Різдвяному кубку в Брендс-Гетч.

Дебютував Грем Гілл у чемпіонаті світу 18 травня 1958 року в Монте-Карло. Стартувавши з п'ятнадцятої позиції, він протримався лише до сімдесятого кола — підвела коробка передач. До кінця чемпіонату він не набрав жодного очка, зійшовши з траси в семи гонках з одинадцяти. Невдачі переслідували Гілла і в наступному сезоні — пожежа в Монако, пробитий каменем радіатор у Франції, поломка коробки передач на берлінському АФУСі.[1]

Після цього шляхи Грема і «Лотуса» розходяться - в ​​наступному сезоні він виступає за команду «Owen Racing Organisation», на автомобілі BRM. Але пілоти цієї команди лише тричі добиралися до фінішу. Хоча Грему вдалося добути бронзу на Гран-прі в Нідерландах, а у Сільверстоуні він навіть лідирував і встановив рекорд кола. Наступного сезону великих успіхів також не вдалося домогтися. Альфред Оуен, власник «стайні», був не в захваті від таких результатів. У 1961 році він змінив головного конструктора і поставив перед командою ультиматум: перемога в Гран-прі або ліквідація команди.

Результат виявився вражаючим. З абсолютно новим автомобілем «Р61» Гілл, у 1962 він переміг на Гран-прі в Голландії, Німеччині, Італії та Південній Африці, вигравши титул Чемпіона світу, який він повністю заслужив. Вперше в Ф1 першенствував англієць з англійської команди на автомобілі, сконструйованому і побудованому у Великій Британії.[2]

Сезон 1966 року в актив Грему не можна записати, але в тому році він домігся іншого видатного результату — йому вдалося виграти в гонці Індіанаполіс 500, куди його запросив Джон Меком. Погіршення результатів в королівському класі не влаштовували Грема, і він вирішив повернутися в команду, де починалася його кар'єра - в «Лотус». У 1967 році він взяв лише 15 очок, але наступний рік затьмарив це розчарування.

У 1968 році в першій гонці сезону Грем був другим після Джима Кларка. Це лише підкреслило перевагу «Лотуса» - вони були беззаперечними фаворитами. Але в квітні - шотландець Джим Кларк загинув і перший номер команди дістався Гіллу. Грем став дворазовим чемпіоном світу.[3]

Грему Гіллу 1969 рік приніс п'яту перемогу в Монте-Карло і страшну аварію на Гран-прі США в Воткінс-Глен. Механік не закрутив гайку на колесі під час зупинки в боксах, «Лотос» втратив керування, а Грем вилетів з боліда. Переломи ніг, ребер, множинні забої — ніхто не сподівався, що екс-чемпіон зможе повернутися в автоперегони. Грем через п'ять місяців повернувся, проте на належний рівень підготовки він так і не зміг вийти. Цьому посприяли не тільки отримані травми, а й вік пілота - йому було вже 40 років. Але Гілл продовжив виступати, перейшовши в «Бребхем» вигравши в 1972 році Ле-Ман і вписавши своє ім'я в історію автоспорту.